МАТИ. Це найближча, найрідніша людина, тому кажуть: "Нема цвіту кращого від маківочки, нема роду милішого від матіночки"; "Без матері і сонце не гріє"; "Матері ані купити, ані заслужити". Вона берегиня домашнього вогнища, бо "мати праведна - опіка й охорона камінна". Якщо батько часто є жорстким вихователем у фольклорних творах, то материн гнів народжується з любові до дитини. "Мати одною рукою б'є, а другою гладить".
ХАТА. Символізує єдність родини, свідчить про її достаток. Мати хату - здавна вважається бути самостійним. Про це добре сказано у прислів'ї: „Своя хатка —рідна матка, чужа хата—хуже ката".
ЗЕМЛЯ. Земля як грунт у свідомості українця асоціюється з постійними характерологічними ознаками родюча, багата, добра, плодюча, плідна (на означення землі, що добре родить) і ялова, пуста, лиха, плоха, погана, ледача (на означення неродючої). Звідси вислови: Земля найбагатша, вода найсильніша; На ледачій землі і трава не росте. Земля як край, країна пов’язується з опозицією свій-чужий (рідна-чужа) і вмотивовує сакральне значення словосполучення жменя землі (про частку рідної землі, яку приносять на могилу близької людини, похованої на чужині, не в своїй землі). Персоніфікація землі є відгоміном її обожнювання. Земля вступає в асоціативні ряди: «земля-смерть-вічний спочинок. Символіка землі спрямована на духовне переосмислення предмета, на встановлення вторинного порядку речей.
ХЛІБ-СІЛЬ.
Свашки кладуть хліб-сіль на голову молодої, коли мати зустрічає зятя, хліб-сіль давали чумакові в дорогу, мати підносила хліб-сіль своїм орачам після першої оранки. У день П’ятдесятниці хто хотів, щоб священик освятив житло, виставляв стіл за ворота й клав на нього хліб-сіль. Покинута дівчина, проклинаючи свого невірного, співала: «Коли ж мене покидаєш, покинь хліба їсти, Бодай тобі Господь не дав із іншою сісти! Коли ж мене покидаєш, покинь хліба-солі, Бодай тобі не діждати ні щастя, ні долі!».
РУШНИК. Рушник як предмет побуту і для обрядодій виконує певніц функції. Він символізує рідну землю, родинну злагоду, здоров'я, долю кожної людини. Хата без рушників, що родина без дітей. Ця символіка закріплена в старовинному обряді зустрічання з хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Рушники готувалися й для зустрічі бажаних сватів, тому кажуть: „Не лінуйся, дівонько, рушник вишивати – буде чим гостей зустрічати (шанувати)” [6: 515]. Рушник супроводжує людину все її життя – від народження до смерті. За його до приймали дитину від породіллі, з ним приходили на хрестини, його дарували кумам (хрещеним батькам), кладучи на нього калачі. У родильній обрядовості він символізував дорогу-життя, стаючи оберегом для новонародженого. На таких рушниках здебільшого була вишивка з символікою рослинного походження. Згодом у родильній обрядовості рушник замінила смуга полотна, яка носить назву крижмо і наділена тією самою символікою.
Це найближча, найрідніша людина, тому кажуть: "Нема цвіту кращого від маківочки, нема роду милішого від матіночки"; "Без матері і сонце не гріє"; "Матері ані купити, ані заслужити". Вона берегиня домашнього вогнища, бо "мати праведна - опіка й охорона камінна". Якщо батько часто є жорстким вихователем у фольклорних творах, то материн гнів народжується з любові до дитини. "Мати одною рукою б'є, а другою гладить".
ХАТА.
Символізує єдність родини, свідчить про її достаток. Мати хату - здавна вважається бути самостійним. Про це добре сказано у прислів'ї: „Своя хатка —рідна матка, чужа хата—хуже ката".
ЗЕМЛЯ.
Земля як грунт у свідомості українця асоціюється з постійними характерологічними ознаками родюча, багата, добра, плодюча, плідна (на означення землі, що добре родить) і ялова, пуста, лиха, плоха, погана, ледача (на означення неродючої). Звідси вислови: Земля найбагатша, вода найсильніша; На ледачій землі і трава не росте.
Земля як край, країна пов’язується з опозицією свій-чужий (рідна-чужа) і вмотивовує сакральне значення словосполучення жменя землі (про частку рідної землі, яку приносять на могилу близької людини, похованої на чужині, не в своїй землі). Персоніфікація землі є відгоміном її обожнювання. Земля вступає в асоціативні ряди: «земля-смерть-вічний спочинок. Символіка землі спрямована на духовне переосмислення предмета, на встановлення вторинного порядку речей.
ХЛІБ-СІЛЬ.
Свашки кладуть хліб-сіль на голову молодої, коли мати зустрічає зятя, хліб-сіль давали чумакові в дорогу, мати підносила хліб-сіль своїм орачам після першої оранки. У день П’ятдесятниці хто хотів, щоб священик освятив житло, виставляв стіл за ворота й клав на нього хліб-сіль. Покинута дівчина, проклинаючи свого невірного, співала: «Коли ж мене покидаєш, покинь хліба їсти, Бодай тобі Господь не дав із іншою сісти! Коли ж мене покидаєш, покинь хліба-солі, Бодай тобі не діждати ні щастя, ні долі!».
РУШНИК. Рушник як предмет побуту і для обрядодій виконує певніц функції. Він символізує рідну землю, родинну злагоду, здоров'я, долю кожної людини. Хата без рушників, що родина без дітей. Ця символіка закріплена в старовинному обряді зустрічання з хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Рушники готувалися й для зустрічі бажаних сватів, тому кажуть: „Не лінуйся, дівонько, рушник вишивати – буде чим гостей зустрічати (шанувати)” [6: 515]. Рушник супроводжує людину все її життя – від народження до смерті. За його до приймали дитину від породіллі, з ним приходили на хрестини, його дарували кумам (хрещеним батькам), кладучи на нього калачі. У родильній обрядовості він символізував дорогу-життя, стаючи оберегом для новонародженого. На таких рушниках здебільшого була вишивка з символікою рослинного походження. Згодом у родильній обрядовості рушник замінила смуга полотна, яка носить назву крижмо і наділена тією самою символікою.