Мотря – одна з невісток Кайдашів, яка вийшла заміж за їх старшого сина. Незважаючи на своє походження, ця жінка дуже гордовита. Це пояснюється тим, що тривалий час вона працювала на панів, через що «набралась трохи панства» від них. Вона не сприймає тих, хто бідніший за неї, ставиться до них із зневагою та презирством, досить часто вихваляється. «Має серце з перцем», дуже часто вступає у конфлікти та не може вийти з таких ситуацій достойно, не лаючись. Мелашка – друга з невісток Кайдашів, яка вийшла заміж за Лавріна. Ця дівчина виступає антиподом старшій невістці. Особливо вона відчуває свого любого чоловіка: «Не жаль мені ні села, ні роду, жаль мені тільки чоловіка. Мабуть, він за мною побивається, коли одразу так залило мою душу сльозами». Ці два образи досить контрастні. Дружина молодшого сина дуже чуйна, тихенька і не лайлива. Вона виходить із бідної родини, яка не має статків та великого багатства. Але вона приваблює своїм спокійним характером та викликає повагу своїм небажанням брати участь у родинних побоїщах. Проте життя у цій родині стає для дівчини нестерпним. І вона згодом стає такою ж учасницею сварок, як і інші члени сім’ї.
Если тебе подойдёт,то вот..Осінь. Ліс. Листя шурхотить під моїми ногами. Я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. Поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. І світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. Її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. Дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. Вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. Євген Плужник у поезі «Вчись у природи творчого спокою» радить кожному: Вчись у природи творчого спокою В дні вересневі. Мудро на землі. Як від озер порослих осокою, Кудись на південь линуть журавлі.
І справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: Бо я дивлюсь і бачу: все навіки На цій осінній лагідній землі, І твій слідок малий такий великий, Що я тобі й сказти б не зумів Саме тому Максим Рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». Бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: Поете! Живемо в пустині Серед каміння та людей, І тільки мак небесно-синій – Єдина втіха для людей. Краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. Кохання. Скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. Іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить»: Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? — Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі, Кохана спить... Я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. Головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.
Мелашка – друга з невісток Кайдашів, яка вийшла заміж за Лавріна. Ця дівчина виступає антиподом старшій невістці. Особливо вона відчуває свого любого чоловіка: «Не жаль мені ні села, ні роду, жаль мені тільки чоловіка. Мабуть, він за мною побивається, коли одразу так залило мою душу сльозами». Ці два образи досить контрастні. Дружина молодшого сина дуже чуйна, тихенька і не лайлива. Вона виходить із бідної родини, яка не має статків та великого багатства. Але вона приваблює своїм спокійним характером та викликає повагу своїм небажанням брати участь у родинних побоїщах. Проте життя у цій родині стає для дівчини нестерпним. І вона згодом стає такою ж учасницею сварок, як і інші члени сім’ї.
Дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. Вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. Євген Плужник у поезі «Вчись у природи творчого спокою» радить кожному:
Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі.
Як від озер порослих осокою,
Кудись на південь линуть журавлі.
І справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті:
Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий такий великий,
Що я тобі й сказти б не зумів
Саме тому Максим Рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». Бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії:
Поете! Живемо в пустині
Серед каміння та людей,
І тільки мак небесно-синій –
Єдина втіха для людей.
Краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. Кохання. Скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. Іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить»:
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...
Я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. Головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.