Професій існує величезна кількість, кожна з них цінна по-своєму і має свої особливості. Зазвичай серед всіх професій в окрему категорію виділяють професії творчого виду, до них відносяться музиканти, артисти і, звичайно, художники. Думається, що професія художника є однією з найскладніших. Серед етнічних українців було досить багато дуже талановитих художників, художні твори яких радують око українців вже не один рік і прославляють наш народ на все світове співтовариство. Одним з таких відомих українських художників є Михайло Пимоненко.Михайло Пимоненко народився в київському районі Пріорка, який сьогодні є районом Оболонь , 9 березня 1862 -го року. Свою професійну освіту Михайло Корнілійович отримував у відомій на весь світ Києво-Печерської Лаври, де він навчався іконопису. Саме в цьому закладі його працю і починаючий з’являтися професіоналізм був помічений директором Київської школи малювання Миколою Мурашком. Талант тоді ще зовсім молодого і недосвідченого Михайла Пимоненка здався Мурашку настільки великим, що Пимоненко був прийнятий на навчання в цю школу без проходження іспитів і без стягнення оплати за навчання. У віці вісімнадцяти років, в 1880-му році, Михайла визнали найкращим учнем школи серед всіх, його прийняли в штат в якості вчителя-репетитора для інших. Ще через два роки Пимоненка відправився вчитися ще далі – в санкт-петербурзьку Імператорську Академію мистецтв. Талант художника настільки вразив його вчителя Володимира Орловського, що він навіть видав власну дочку за Пимоненка заміж. Втім, після закінчення навчання в Санкт-Петербурзі Пимоненко приймає рішення повернутися на рідну землю в Україні, де і продовжує свою професійну діяльність. Михайло Пимоненко помер в 1912 році і похований на Лук’янівському кладовищі в Києві.Творча спадщина художника включає велику кількість унікальних і неповторних за рівнем майстерності картин. Однією з перших стала написана в 1882 -му році маслом на полотні картина «Свати», що зображає перебуваючих в будинку сватів. Потім пішли також картини на полотні маслом «Святочне ворожіння», «Пасхальна утреня в Малоросії», «Жнива на Україні», «Жертва фанатизму», «Вечоріє», «Брід», «Косовиця». Також художник зміг намалювати власний автопортрет. Художник ставав лауреатом кількох міжнародних премій, одна з київських вулиць названа його ім’ям.
Далеко від рідної землі А. Лісовська виявила риси характеру, притаманні українцям.
На недосяжну, здається, висоту вона зійшла завдяки винятковій силі волі, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею (працьовитість - одна з найвиразніших рис українців!), літературному й музичному обдарованню. Майже сорок років Роксолана потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу. Це був її тріумф.
Вона вела боротьбу за свою особистість, свою гідність, свою волю і духовно винищила в ній перемогу. Це стало можливим тільки тому, що її боротьбу живила любов до рідного краю, надія на неї. Любов і надія стали тим порогом, що вберігав її особистість, не дав їй бути поглинутою османським оточенням.
Розумом, усіма можливими силами й засобами вона вела щоденну багатолітню, духовно виснажену боротьбу, звертаючи свої погляди в бік України, з постійною думою про до й.
На мою думку, Настя любила свою країну,булла вірною їй до останнього,захищала її все життя – а це чарівна, вірна любов до свого рідного краю.
Італійський (венецький) посол, котрий бачив Роксоляну як султанку, зазначив, що та пані, по народності русинка, не була гарна, але приємна. Та кожний має своє поняття про красу. Портрет Роксоляни, котрий знаходиться в нашому Національному музеї у Львові роботи італійського майстра, вказує, на мою думку, що вона була дуже гарна: дуже делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду,- така спокійна, що успокоює навіть погляд на її портрет.
Крім цього прегарного портрета Роксоляни, бачив я ще один, роботи німецького артиста, на котрім крісла й буквально весь її одяг висаджені великими перлами. В нашому Національному музеї два її портрети».
Блискуча Роксолана, прозвана в народі “смішлива пані”, нарівні з чоловіком, Сулейманом II Пишним, стала повноправною володаркою Османської імперії. До речі, наближені султана всією душею полюбили свою пані. Вона наділила новими привілеями яничарів і багаторазово збільшила їм платню.
На недосяжну, здається, висоту вона зійшла завдяки винятковій силі волі, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею (працьовитість - одна з найвиразніших рис українців!), літературному й музичному обдарованню. Майже сорок років Роксолана потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу. Це був її тріумф.
Вона вела боротьбу за свою особистість, свою гідність, свою волю і духовно винищила в ній перемогу. Це стало можливим тільки тому, що її боротьбу живила любов до рідного краю, надія на неї. Любов і надія стали тим порогом, що вберігав її особистість, не дав їй бути поглинутою османським оточенням.
Розумом, усіма можливими силами й засобами вона вела щоденну багатолітню, духовно виснажену боротьбу, звертаючи свої погляди в бік України, з постійною думою про до й.
На мою думку, Настя любила свою країну,булла вірною їй до останнього,захищала її все життя – а це чарівна, вірна любов до свого рідного краю.
Італійський (венецький) посол, котрий бачив Роксоляну як султанку, зазначив, що та пані, по народності русинка, не була гарна, але приємна. Та кожний має своє поняття про красу. Портрет Роксоляни, котрий знаходиться в нашому Національному музеї у Львові роботи італійського майстра, вказує, на мою думку, що вона була дуже гарна: дуже делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду,- така спокійна, що успокоює навіть погляд на її портрет.
Крім цього прегарного портрета Роксоляни, бачив я ще один, роботи німецького артиста, на котрім крісла й буквально весь її одяг висаджені великими перлами. В нашому Національному музеї два її портрети».
Блискуча Роксолана, прозвана в народі “смішлива пані”, нарівні з чоловіком, Сулейманом II Пишним, стала повноправною володаркою Османської імперії. До речі, наближені султана всією душею полюбили свою пані. Вона наділила новими привілеями яничарів і багаторазово збільшила їм платню.