"Світ ловив мене, та не спіймав..." Ці слова заповідав написати на своїй могилі великий мислитель, педагог, філософ і письменник Григорій Савич Сковорода. Після ознайомлення з його життям і творчістю я зробила для себе висновок, що він одна з найяскравіших постатей української культури минулого.
Григорій Савич ніколи не мріяв про багатство, славу чи почесті. Для нього важливішим було зберегти людську гідність та особисту свободу. Це підтверджу! і один із переказів про філософа: сама цариця Катерина II, за Г. Сковороду. на постійне проживання при дворі, у відповідь почула: "Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця".
І в народній уяві письменник поставав людиною, абсолютно незалежною від цього несправедливого світу. Народ був упевнений, що Григорій Савич ніколи не знав ні хвороб, ні скрути, не потребував чужої до У ньому бачили не звичайну людину, а сильну особистість, яка легко протистоїть усім земним напастям.
Сковорода був талановитим педагогом. Працюючи домашнім учителем у поміщика Томари, Григорій Савич швидко знайшов спільну мову із його десятирічним сином Васильком, у якого до часу зустрічі зі Сковородою про навчання склалася думка як про найгіршу каторгу. Класом для вчителя і учня були ліс поле, гай. Сковорода навчив Василя думати, ніколи не пропонував йому готових висновків, натомість заохочував його до висловлення власної думки.
А от права викладати спочатку в Переяславському, а потім і в Харківському колегіумах філософ і педагог був позбавлений, бо його передові принципи навчання й виховання, оригінальне й критичне сприйняття світу лякали керівництво закладів, і вони звільнили Г. Сковороду з посади.
Зацікавили мене філософські погляди Г. Сковороди, його розуміння сенсу життя, місця людини в світі, судження про значення розуму й творчої праці. Де які з них дістали втілення і в афоризмах письменника. Наприклад: "Ні про що не турбуватися, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим", "Мудрець мусить і з гною вибирати золото", "Краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний", "Не розум від книг, а книги від розуму створились", "Не за обличчя судіть, а за серце".
Цікавим є творчий доробок письменника, особливо байки. До збірки "Байки харківські" увійшло 30 байок Сковороди, чим письменник зробив помітним внесок в українську байку XVIII століття. Повчальним є твір "Собака і Вовк у якому розповідається, як вовк, бажаючи стати другом собак, про яких ішла до бра слава, почав вихвалятися перед ними своїми славними й багатими предками У "силі" письменник підсумовує, що справжня дружба не потребує ні чинів, їм багатства, ні знатного походження. В її основі завжди лежать спільність думок сердечна спорідненість і чесність.
Обравши стезю мандрівного філософа, Г. Сковорода 25 років провів у мандрах, які ще більше збагатили його мудрістю. Мислитель мав тепер змогу ближчі познайомитися із життям свого народу, глибше пізнати його духовний світ, ви вчити традиції, звичаї й обряди, усвідомити соціальну нерівність, що панувала в суспільстві. У період, коли відбувалося закріпачення селян, посилювалося соціальне та національне гноблення, Г. Сковорода поширював серед народу ідеї рівності, незалежності й свободи. В його уяві жило зовсім інше суспільство: "Республіка, в якій хотів би жити і я, буде країною любові, дружби, праці! В ній не мін бути ворогування й рабства... Усе загальне, спільне... Закони — гуманні, мудрі Велике братерство, спілка співдружності людей, об’єднаних за покликанням і застремлінням — ось що таке республіка, яка прийде на зміну царству темряви".
Саме "царство темряви", тобто негуманний і жорстокий світ, і мав на yвазі Сковорода, коли говорив, що "світ ловив" його, "але не спіймав".
Тютю́нник Григі́р Миха́йлович (5 грудня 1931, Шилівка, Українська СРР, СРСР — 6 березня 1980, Київ, СРСР) — український письменник-прозаїк, перекладач, педагог. Представник покоління шістдесятників. Брат письменника Григорія Тютюнника. Лауреат премії імені Лесі Українки (1980, за повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко у степу»; 1979), Державної премії імені Тараса Шевченка (1989, посмертно) за «Твори» у двох томах.
Народився 5 грудня 1931р. у с. Шилівці на Полтавщині у сім’ї столяра.
У 1937р. батька заарештували і відправили на заслання, з якого він не повернувся.
Учився виключно російською мовою.
Після війни вступив у Зіньківське ремісниче училище, бо там одягали і годували.
Працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся в Шилівку, став колгоспником. А мусив відпрацювати 3 роки.
За «втечу» відсидів 4 місяці в колонії.
Згодом повертається на Донбас, де береться за самоосвіту.
Після армії навчався на філологічному факультеті Харківського університету.
Важко переніс у 1961р. смерть брата, Григорія Тютюнника.
Непросто було запальному Григору стримувати себе в такий бурхливий час.
"Світ ловив мене, та не спіймав..." Ці слова заповідав написати на своїй могилі великий мислитель, педагог, філософ і письменник Григорій Савич Сковорода. Після ознайомлення з його життям і творчістю я зробила для себе висновок, що він одна з найяскравіших постатей української культури минулого.
Григорій Савич ніколи не мріяв про багатство, славу чи почесті. Для нього важливішим було зберегти людську гідність та особисту свободу. Це підтверджу! і один із переказів про філософа: сама цариця Катерина II, за Г. Сковороду. на постійне проживання при дворі, у відповідь почула: "Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця".
І в народній уяві письменник поставав людиною, абсолютно незалежною від цього несправедливого світу. Народ був упевнений, що Григорій Савич ніколи не знав ні хвороб, ні скрути, не потребував чужої до У ньому бачили не звичайну людину, а сильну особистість, яка легко протистоїть усім земним напастям.
Сковорода був талановитим педагогом. Працюючи домашнім учителем у поміщика Томари, Григорій Савич швидко знайшов спільну мову із його десятирічним сином Васильком, у якого до часу зустрічі зі Сковородою про навчання склалася думка як про найгіршу каторгу. Класом для вчителя і учня були ліс поле, гай. Сковорода навчив Василя думати, ніколи не пропонував йому готових висновків, натомість заохочував його до висловлення власної думки.
А от права викладати спочатку в Переяславському, а потім і в Харківському колегіумах філософ і педагог був позбавлений, бо його передові принципи навчання й виховання, оригінальне й критичне сприйняття світу лякали керівництво закладів, і вони звільнили Г. Сковороду з посади.
Зацікавили мене філософські погляди Г. Сковороди, його розуміння сенсу життя, місця людини в світі, судження про значення розуму й творчої праці. Де які з них дістали втілення і в афоризмах письменника. Наприклад: "Ні про що не турбуватися, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим", "Мудрець мусить і з гною вибирати золото", "Краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний", "Не розум від книг, а книги від розуму створились", "Не за обличчя судіть, а за серце".
Цікавим є творчий доробок письменника, особливо байки. До збірки "Байки харківські" увійшло 30 байок Сковороди, чим письменник зробив помітним внесок в українську байку XVIII століття. Повчальним є твір "Собака і Вовк у якому розповідається, як вовк, бажаючи стати другом собак, про яких ішла до бра слава, почав вихвалятися перед ними своїми славними й багатими предками У "силі" письменник підсумовує, що справжня дружба не потребує ні чинів, їм багатства, ні знатного походження. В її основі завжди лежать спільність думок сердечна спорідненість і чесність.
Обравши стезю мандрівного філософа, Г. Сковорода 25 років провів у мандрах, які ще більше збагатили його мудрістю. Мислитель мав тепер змогу ближчі познайомитися із життям свого народу, глибше пізнати його духовний світ, ви вчити традиції, звичаї й обряди, усвідомити соціальну нерівність, що панувала в суспільстві. У період, коли відбувалося закріпачення селян, посилювалося соціальне та національне гноблення, Г. Сковорода поширював серед народу ідеї рівності, незалежності й свободи. В його уяві жило зовсім інше суспільство: "Республіка, в якій хотів би жити і я, буде країною любові, дружби, праці! В ній не мін бути ворогування й рабства... Усе загальне, спільне... Закони — гуманні, мудрі Велике братерство, спілка співдружності людей, об’єднаних за покликанням і застремлінням — ось що таке республіка, яка прийде на зміну царству темряви".
Саме "царство темряви", тобто негуманний і жорстокий світ, і мав на yвазі Сковорода, коли говорив, що "світ ловив" його, "але не спіймав".
Ели написала
Тютю́нник Григі́р Миха́йлович (5 грудня 1931, Шилівка, Українська СРР, СРСР — 6 березня 1980, Київ, СРСР) — український письменник-прозаїк, перекладач, педагог. Представник покоління шістдесятників. Брат письменника Григорія Тютюнника. Лауреат премії імені Лесі Українки (1980, за повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко у степу»; 1979), Державної премії імені Тараса Шевченка (1989, посмертно) за «Твори» у двох томах.
Народився 5 грудня 1931р. у с. Шилівці на Полтавщині у сім’ї столяра.
У 1937р. батька заарештували і відправили на заслання, з якого він не повернувся.
Учився виключно російською мовою.
Після війни вступив у Зіньківське ремісниче училище, бо там одягали і годували.
Працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся в Шилівку, став колгоспником. А мусив відпрацювати 3 роки.
За «втечу» відсидів 4 місяці в колонії.
Згодом повертається на Донбас, де береться за самоосвіту.
Після армії навчався на філологічному факультеті Харківського університету.
Важко переніс у 1961р. смерть брата, Григорія Тютюнника.
Непросто було запальному Григору стримувати себе в такий бурхливий час.
Творчість:
- 1961р.оповідання «В сумерках»
- 1966р. книга «Зав’язь»
- 1969р. книга «Деревій»
- книга «Батьківські пороги»
- книга «Крайнебо»
- книга «Коріння»
- повість «Климко»
- повість «Вогник далеко в степу»
- збірка оповідань «Ласочка» та ін.
- новела «Три зозулі з поклоном»