Знайдіть інверсію. Будь ласка до ть!

Несе мужик у ночовках

Додому свячене

Яйуя, паску, і ковбаси

Й порося печене

І порося, як підсвинок

Та ще й з хроном в роті

Несе бідний та й спіткнувся

У самім болоті

І схибнулись нові ночви

Затряслось свячене

І в болото покотилось

Порося печене

Глянув мужик на болото

Посвистав до лиха

Одвернувся набік плюнув

Та й промовив стиха

Та свиня таки свинею

Правду кажуть люди

Святи її хрести її

Все свинею буде.
Інверсія це порушення звичайного розташування слів у реченні.

Найвищої емоційної напруги сповнений в оповіданні епізод незвичайної смерті мужніх дідів. Платон і Савка гинуть, потопивши посеред Десни свій човен, вщерть наповнений фашистами. Ця драматична сцена теж працює на основну ідею твору. Адже героїчний вчинок дідів — це приклад мужності та відваги для відступаючих бійців, це переконливе підтвердження істинності та щирості їхньої науки. Образи дідусів Платона і Савки у творі символізують невмирущий героїчний дух рідного народу. Невипадково для цієї ситуації письменник-романтик обрав саме « крайню» вікову категорію — старість. Вона якраз увиразнює кращі народні риси: глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви в боротьбі з ворогом.

Мабуть, немає людини, яка б не замислювалася над питаннями: чи так вона живе? Чи гідна називатися людиною? Що залишить після себе нащадкам? Замислююся над цим і я...

Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість — неповторна! Але вважаю, що завдання кожного — робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить — частково знищують її.

Нещодавно на уроці літератури ми вивчали вірш В. Симоненка "Ти знаєш, що ти — людина?", де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості:

Ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Автор наголошує на тому, що кожна людина неповторна, має право на повагу, любов, щастя і свободу.

У поезії порушено ще одну важливу проблему — швидкоплинності людського життя. Ми ще молоді, здається, усе життя попереду. Але насправді день пролітає за днем. Здається, учора була весна — і ось уже осінь за вікном вкриває золотим дощем вулиці. "Завтра, завтра, завтра — і так минає життя", — говорили давні римляни, і можливо, "завтра"

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Часто ми забуваємо сказати теплі слова любові рідним, до друзям, сподіваючись на "завтра". В. Симоненко звертається до нас, читачів, із проханням жити повно, цінувати кожен день:

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Але що ж треба зробити мені, щоб бути дійсно Людиною? Вважаю, що повинен сумлінно навчатися, потім обрати спеціальність до душі, а ще — створити міцну родину. Також хочу бути вірним другом, люблячим і вдячним сином, людиною, на яку завжди можна покластися. Хочу жити так, щоб мене поважали.

Невже цього замало, щоб бути Людиною?