Зробіть ідейно-художній аналіз поезії за до літературного паспорту ліричного твору в, отметку и идеальный ответ
Пшеничні лани половіють,
Смарагдові шепчуть ліси.
В обличчя вітри мені віють,
Навкруг – океани краси.
Синіють небесн Он чайки – хмаринки летять,
Димлять предковічнії гори,
На схилах їх маки горять килимом луки,
Барвисті, неначе шиття,
Що вишили мамині руки
На згадку про наше життя…
Занурюючись з перших рядків у зміст новели, відчуваєш жах. Планета спотворена останньою війною. Місто зруйнований, доріг немає, земля пересичена радіоактивної брудом так, що вночі світиться. Люди в якихось лахмітті, брудні. Вони ненавидять своє минуле, ненавидять і сьогодення. У них немає майбутнього. Що ж у них залишилося? Тільки деяка сумнівна дика радість зруйнувати те, що залишилося від цивілізації. Люди з ранку займають чергу, щоб плюнути на відстані в картину «Мона Ліза», яку тримають поліцейські і стежать за тим, щоб у неї не кидали камінням. Жінка на полотні дивилася на цей натовп дикунів і посміхалася таємничо сумно. Хлопчик теж дивився на її посмішку, і серце його калатало в грудях, а в душі звучала музика. Більше жоден у черзі не відчував того, що відчував цей хлопчик. Вона красою своєї пробудила в серці дитини почуття, які у дорослих давно померли. Він не міг ганьбити красу. А далі взагалі мерзенна сцена: влада постановила віддати портрет місцевим жителям на знищення. Це апофеоз відокремленості. «У натовпі вили, а руки клювали портрет, ніби голодні птахи». Тому вдалося в цій дикій юрбі вирвати і собі шматочок картини.
Ховаючи його, Він стиснув руку біля грудей. Схлипуючи, Том побіг туди, де тепер був його будинок, якщо залишки силосної башти можна було їм назвати … Сім’я зустріла його хропіння і стусанами спросоння. У місячному сяйві Том розкрив пальці, розгледів шматочок зарисованного полотна і побачив Посмішку. Вона лежала на його долоні. Хлопчина дивився на неї і повторював про себе: «Усмішка, чудова посмішка …»
Закривши очі, Том продовжував бачити її в темряві. Ласкава, лагідна, вона була там і тоді, коли він заснув. А світ був мовчазний … Так закінчується розповідь. Страшна кінцівка, невтішна, як темна ніч … Але автор ніби залишає шматочок надії. Вона, надія, живе в серці дитини. Воно ще не стало таким жорстоким, як у дорослих, воно ще відгукується на красу, воно ще жадають добра, любові, Злагоди і відновлення. Наполегливо звучить у цьому оповіданні думка Достоєвського «Краса врятує світ». Бредбері стверджує, що у людства є надія. І вона в дітях, психіка яких ще не спотворена прагненням руйнування і знищення. Але як же мало залишається таких чистих душ і серед дітей. Сучасність лякає мене примарами – тих людей, яких описав у майбутню долю людства письменник. Не дай нам, Боже, дожити до таких часів!
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.