Головні герої «Звук павутинки» — Льонька, Ніна, Адам. Твір навіює теплі почуття,хочеться вірити в добро,честь,любов,а головне-в справжню віддану дружбу.Після прочитаного ти ніби знову,як вперше, відкриваєш очі на навколишній світ,намагаєшся побачити щось особливе,незвідане для інших.Прокидається дитячий азарт до життя. Головна тема твору:зображення хлопця, який сприймає навколишній світ як дивовижний, фантастичний, чаруючий. Льонька і є той самий,особливий, хлопчик. Його світосприйняття дивує та вражає.Струни його прекрасної душі ще нові та чисті,саме тому й звучать так гарно. За його струнами бажаєш полинути в далекі мрії,повернутись в веселе дитинство,і просто радіти життю.
У поемі Вергілія йдеться про те, як у героїчних походах, морських пригодах з волі богів троянці здобували землі латинян, а Еней — син богині Венери і смертного Анхіса — створив царство, що пізніше стало Римською державою. Такий міф про божественне походження царів був вигідний римським імператорам, бо підкреслював їх право на незмінну родову владу. Боги у поемі Вергілія всесильні і керують долею людства. Котляревський, навпаки, наділив богів та імператорів людськими вадами, такими як: хабарництво, пияцтво, заздрощі та зрадливість і т. ін. Наприклад, бог вітрів Еол — бахур, Нептун — хабарник, Зевс — п'яниця, Венера — «шльоха», Цірцея — «дуже злая до людей», цар Латин — «скупиндя». Героїчну поему письменник перетворює на комічну, а драматичні ситуації — на кумедні. Наприклад, Юнона у Вергілія — велична богиня, дружина Зевсе, у Котляревського вона — лише мстива жінка, «суча дочка».
Не оминув своєю увагою ловт і представників офіцерства, бундючних і пихатих, жорстоких у ставленні до солдат. Яскравим представником цього суспільства у поемі є князьок Турн.
Твір навіює теплі почуття,хочеться вірити в добро,честь,любов,а головне-в справжню віддану дружбу.Після прочитаного ти ніби знову,як вперше, відкриваєш очі на навколишній світ,намагаєшся побачити щось особливе,незвідане для інших.Прокидається дитячий азарт до життя.
Головна тема твору:зображення хлопця, який сприймає навколишній світ як дивовижний, фантастичний, чаруючий.
Льонька і є той самий,особливий, хлопчик. Його світосприйняття дивує та вражає.Струни його прекрасної душі ще нові та чисті,саме тому й звучать так гарно.
За його струнами бажаєш полинути в далекі мрії,повернутись в веселе дитинство,і просто радіти життю.
У поемі Вергілія йдеться про те, як у героїчних походах, морських пригодах з волі богів троянці здобували землі латинян, а Еней — син богині Венери і смертного Анхіса — створив царство, що пізніше стало Римською державою. Такий міф про божественне походження царів був вигідний римським імператорам, бо підкреслював їх право на незмінну родову владу. Боги у поемі Вергілія всесильні і керують долею людства. Котляревський, навпаки, наділив богів та імператорів людськими вадами, такими як: хабарництво, пияцтво, заздрощі та зрадливість і т. ін. Наприклад, бог вітрів Еол — бахур, Нептун — хабарник, Зевс — п'яниця, Венера — «шльоха», Цірцея — «дуже злая до людей», цар Латин — «скупиндя». Героїчну поему письменник перетворює на комічну, а драматичні ситуації — на кумедні. Наприклад, Юнона у Вергілія — велична богиня, дружина Зевсе, у Котляревського вона — лише мстива жінка, «суча дочка».
Не оминув своєю увагою ловт і представників офіцерства, бундючних і пихатих, жорстоких у ставленні до солдат. Яскравим представником цього суспільства у поемі є князьок Турн.