2.1. виразне й усвідомлене читання вірша. 2.2. тема: зображення ліричного героя, якого ангел на плечі намагається уберегти від зла, жорстокості, лиха. 2.3. ідея: возвеличення янгола, який є оберегом кожної людини. 2.4. основна думка: янгол-охоронець — це те, що повинен мати автор поезії, будь-яка людина. 2.5. жанр: філософська лірика, старосвітська . 2.6. віршований розмір: хорей. 2.7. художні засоби поезії. порівняння: «йде лелійно, як дитя». епітети: «вуста гарячі», «вітер вировий», «янгол ледь живий», «сірий маятник життя», «ірод моровий». метафори: «виє ірод», «вітер віє», «маятник бухка», «не дихає свіча», «вуста дрижать». повтори: «йде і йде», «при господній при свічі», «із янголом на плечі».
Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала: — ні в мене є другі май ліпші». «марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись» «сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. марічка любила, коли він грав на флоярі. задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки» «марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба,— співанками. вона їх знала безліч. звідки вони з'явились — не могла б розказати. вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по марічка і сама вміла складати пісні». «як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. а як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить і тільки співати залишу».
