Беркут — мудрий керівник тухольської громади. Маючи намір узяти участь у конкурсі на кращий історичний твір, Іван Фран-ко вирішив написати повість «Захар Беркут». Ця історична повість розповідає про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали. Автор втілив у художніх образах тухольців Захара, Максима, Мирослава визвольні традиції наших предків.Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя», — пише І. Франко. Найповніше розкривається його характер, коли він стає на чолі тухольскої громади у боротьбі з монголами. Саме він складає план знищення монголів, він закликає на до верховинців і загірян.Захаром Беркутом керують у першу чергу громадські інтереси. Почуття громадянського обов’язку, яке тісно зав’язане з глибоким патріотизмом, у Захара найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. Усією душею він любить сина, але коли Тугарвовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого Максима, Захар відмовляється прийняти цю пропозицію. Він пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю ‘їхніх сусідів, які зазнають ще страшнішого горя від нападл монголів. Він підкорює свої батьківські почуття громадським інтересам, бо він служить громаді, відвертий і чесний, розсудливий і мужній.Захар Беркут — мудрий ватажок тухольської громади, саме такими і повинні бути ватажки, керівники, політики.
Твір на тему "Рання весна"Довго тягнеться зима. Усім навколо вже так набридли холод, ожеледиця, непривабливий затоптаний сніг. Усі нетерпляче чекають весни.І вона зазвичай приходить поволі. Так, що ми не відразу відчуваємо її прихід. Наприкінці лютого стоїть незрозуміла погода. Надворі ані морозно, ані тепло. Тумани збираються над землею, сніг розм’якає та починає непомітно сповзати з пагорбків.Дехто не полюбляє ранньої весни. Особливо у містах. На початку весни йдуть дрібні дощі. Сирість проникає усюди. Сніг сіріє, осідає та оголює непривабливе сміття на вулицях: банки, недопалки, обгортки, лушпайки… Пройти по вулиці раптом стає ще складніше, ніж зимою: навкруги течуть справжні річки. «Скільки можна місити грязюку ногами! І вже сухих чобіт не залишилось! На вулицю виходити не хочеться», - бідкаюся я разом з усіма.Потім, одного ранку, я прокидаюся і збираюся іти до школи. І розумію – щось змінилось. Сніг кудись зник, чорна земля парує, віддаючи повітрю зайву вологу. Вперше звертаю увагу на те, що сонце встає тепер набагато раніше. Взимку це якось не відчувалося. І воно ще навіть гріє! Взагалі, день став набагато довшим, ніж у лютому.Дихається теж якось по-новому: свіжо та легко. Хочеться від радощів підстрибнути до стелі, потім енергійно переробити купу справ та бігти розважатися, веселитися, подорожувати… Це і є прихід весни.За ранньою весною, я думаю, краще гати за містом. Тобто на природі - у лісі або полі. Тут краще видно перші ознаки весни. У тиші відразу чути, як жваво цвірінькають пташки та радіють теплу та сонечку. Виявляється, і бруньки на деревах та кущах вже встигли налитися новим життям. Дивно, адже у місті цього ще не помітно.Ще здалеку чутно шум води. Шматки криги кружляють у річках та джерелах: вода буйно несеться, вихлюпуючись з берегів. Не встигає розтаяти сніг, як на мокрій землі, випереджаючи свіжу зелену травичку, розквітають маленькі чудеса: проліски, крокуси, дзвіночки…
