Зробити композицію твору(тема головна думка, ідея твору)

Від сонця до сонця і прадід, і дід,
І тато в степу гарували,
І нас научали, щоб так, як і рід,
В житті свою нивку орали.

Нехай не судилось за плугом іти,
Хай інші підняв перелоги,
Від сонця до сонця, мій брате, і ти
Не раз гарував до знемоги.

Докинув колись легендарний жнивар, –
Славетного Брагу згадаєм, –
Що маєм, нівроку, однаковий дар,
Що ділим тривоги навзаєм.

Ночами не спиш, як чогось не стача,
Коли виколошує нива.
А слово – це теж і відрада й печаль
В чеканні завітного жнива.

Від сонця до сонця – і праця й любов,
І то не твоя лиш потреба.
Ти в божий цей світ не на грища прийшов,
Не повним він буде без тебе.

Додбай на віку сокровенне в роду,
Не втрать ні зеренця, ні гронця.
Лиш так, не інак – причащатись труду,
Як ратай – від сонця до сонця.​

Место рождения

3.В 1827 году написал на русском языке свою первую комедию «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», ставшую одним из предшественников гоголевского «Ревизора»

4.На русском языке написал циклы пьес «Дворянские выборы»[5] и «Шельменко»[6]. Кроме того, он написал ряд повестей и исторических рассказов на русском языке, из которых наиболее крупный — историко-бытовой роман «Пан Халявский». Напечатанная в 1840 году комедия «Шельменко — денщик» представляет собою переделку его повести «Украинские дипломаты».

5.Именем писателя в 1978 году названа улица возле исторического здания Харьковского университета (бывший Уфимский переулок). Там же в середине 90-х XX века установлен его бюст.

6.В Киеве есть улица Квитки-Основьяненко и переулок.

7.Несомненное литературное дарование Квитка-Основьяненко проявил в начале 1830-х годов в повестях на украинском языке: «Конотопской ведьме», «Марусе», «Солдатском патрете», «Сердешной Оксане», «Мертвецкой Пасхе», «Вот тебе и скарб», «Козырь-девке», «Хорошо делай — хорошо и будет» и затем в водевиле «Сватанье на Гончаровке», доныне одной из самых репертуарных пьес украинской сцены.

Мотря Кочубеївна :Змальовуючи героїню, автор вийшов поза межі любовної історії. У її образі він виділив самостійність, рішучість, патріотизм. Козак Іван Чуйкевич, закоханий у Мотрю, дав їй промовисту характеристику: «У неї жіноча врода, але мужеська вдача». Мотря по-справжньому закохалась у гетьмана, коли він гостював у Ковалівці, маєтку Кочубеїв. Особливо полонила її серце пісня у виконанні Мазепи («Мотря не зводила з нього очей, як зачарована»). Вона відчула душевну й духовну спорідненість із гетьманом, була захоплена його внутрішньою силою. У дівчини загострилися стосунки з батьками, особливо з владною матір'ю. Кочубей не був категорично проти шлюбу дочки з гетьманом, однак мусив рахуватися з волею дружини: «Василь Леонтійович, людина м'ягка й добросердна, хитався поміж гетьманом і своєю жінкою, схиляючись то на його бік, то на її, залежно від того, під чиїм впливом оставався». Відхиливши сватання Мазепи, батьки відправили дочку до монастиря, однак вона втекла до свого коханого. Дівчина добре усвідомлювала, що не зможе й надалі йти проти волі батьків. До того ж її матір скористалась із втечі доньки й обвинуватила гетьмана у викраденні. Аби не давати підстав для наклепів та інтриг проти Мазепи, Мотря зрештою повернулася під батьківську опіку. Автор розкрив внутрішню драму героїні, яка опинилась у непростій ситуації, коли мусила обирати між своїм обов'язком перед батьками й коханням.

Іван Мазепа:Автор вкладає в уста персонажа роздуми про історичну долю народу: «В тім-то й біда, що Господь посадив нас не між горами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах. Куди не скоч, скрізь двері. Нам треба заволодіти степом». Степ тут ще й метафора: «Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ — ворог держави». Маючи далекосяжні плани, Мазепа готується розірвати союз із Московським царством. До цього його підштовхує ще й органічне неприйняття російської політичної культури: «Гетьман не любив Петра. Це був варвар, а Мазепа ненавидів варварства». Саме кривди, що їх терпіло українське населення від навали росіян, підштовхували гетьмана до союзу зі шведським королем Карлом ХІІ, супротивником російського монарха. Письменник виділив в образі Івана Мазепи чимало інших рис — показав його в стосунках із матір'ю, із друзями й однодумцями. І звичайно, особистість гетьмана розкривається у його ставленні до Мотрі Кочубеївни. У ній він цінує не лише красу, а й душевне багатство та розум. Закоханий гетьман постає людиною чуйною й уважною, щирою у своїх почуттях.