Зверніть увагу! Образом ліричного героя розпочинається й завершується твір. Це випадковий збіг чи композиційний прийом, що має певне ідейне значення? Свою думку обгрунтуйте.
Нова книжка дитячих повістей Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів» інтригує вже своєю шпигунсько-загадковою назвою, а ще більше від самого початку вражає дивовижними ілюстраціями. Дизайнерська робота надзвичайно талановита. Дві повісті – дві історії про Клима Джуру, хлопчака, на плечі якого випадає врятувати світ. Сюжет доволі затертий у дитячій літературі. Проте Леся Воронина змогла оновити його, доповнивши оригінальними ідеями й мотивами.
Перша повість – «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку №9» – це спроба пояснити, що боягузтва потрібно позбуватися. Клим Джура має побороти цей свій страх, а мимохіть і порятувати планету. Авторка майстерно поєднує психологізм і повчальність: прості, навіть трохи банальні як для дитячої літератури сюжети обростають психологічною глибиною. Повісті Л. Ворониної – це форма психологічної до дитині, котра відчуває слабкість, котра не може захистити себе від хуліганкуватих однолітків (таких, як Сашко Смик, або Кактус). У повісті Землю атакують прибульці з чужої Галактики – підступні і хижі Синьоморди-Квакожери, яким вельми до смаку наші комахи. Климові в його боротьбі з космічними варварами допомагають інші члени Товариства – Жук і Заєць. Але в центрі Таємного Товариства – супербабуся Соломія. В реальному житті це маленька жіночка з добрими очима, яка пече пиріжки для онучка. Але насправді це жінка з надпотужними здібностями, яка заснувала Товариство і яка весь час працює над дивовижними винаходами.
Друга повість – «Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів» – це знову-таки історія про боротьбу з величезними жабунами, які вирішили помститися за свою колишню поразку, але також і про осмислення брехні (справді, це питання показано в діалектичній складності, життєвій багатовимірності). І хоча бабуся Соля зробила так, аби синьоморди після попереднього космічного набігу, повернувшись додому, розповіли, що на Землю більше не варто потикатися, синьоморди все одно вирішують підкорити ласий шматочок Всесвіту. У другій повісті позаяк усі події розгортаються в загадковому Єгипті, де героям допомагають єгипетські боги. А також юні читачі дізнаються багато цікавого про міфологію та культуру цієї країни.
Для художнього світу Л. Ворониної притаманна виразна соціальна критика. У другій повісті висміюються такі риси нашого суспільства, як жадібність, облесливість, ненажерливість; висміюються політики, які дбають лише за власні прибутки. Вона стають поплічниками синьомордів на Землі, а в символічному плані й уподібнюються до цих синіх космічних жаб. Можливо, часом дотепні карикатури, притаманні дитячій літературі, перетворюються на справжні політичні лозунги, як-от: «Видно, щось не дуже приємне наворожили капіталістові, – єхидно проказала огрядна тітонька з великою господарською сумкою в руках». Тонкощі такого іронічного образу легко збагне дорослий, зокрема ті, хто ще пам’ятають про радянський період. Антикапіталістичне спрямування дитячих повістей часом видається надмірним.
Безперечно, дитяча література має закликати до «апрагматичного» – красивого, морально довершеного, одне слово, до істини й добра. Так воно і трапляється в повістях Л. Ворониної, які просочені патріотизмом, любов’ю до своєї родини та рідної землі. Такі твори виховують у дітях гордість за те, що вони народилися в Україні. Повісті закликають дітей до поваги до своїх батьків, бабусь і дідусів. Так, під час порятунку світу Клим дізнається й історію свого роду (рід його походять із характерників).
Часом деякі повчальні нотки в повістях занадто прямолінійні як на дітей середнього шкільного віку. Знову-таки, не можу збагнути, навіщо було для цих самих юних читачів згадувати про «дурнувату пісеньку» «Харашо! Всьо будет харашо…» Вєрки Сердючки. Чи аж так це було потрібно, та й часом діти в такому віці підхоплюють доволі швидко саме те, що дорослі називають дурнуватим. Трапляються у книжці й пунктуаційні помилки (немає ком перед підрядними частинами складного речення), а в дитячих книжках коректорська робота має бути бездоганною, оскільки книжка привчає дитину до грамотності.
Колись на нашій землі була величезна рівнина, вкрита травами, деревами; по ній протікали струмки та річки, багаті на рибу. Усім цим володів велетень Силун. Він добре вмів господарювати, мав багато черід корів, волів, отари овець, стада свиней. А гусей та качок, курей просто не злічитиі
Палац у Силуна був із мармуру, шпилі сягали до хмар. Замість ліжка у нього — золота колиска, вдень відпочивав у срібному кріслі.
Слуги обробляли землю, годували худобу, примножуючи багатство велетня. Самі ж тулилися в землянках, а кидати роботу не сміли. Так до кінця життя й були кріпаками.
Був серед челяді хлопець Карпо Дністровський, який прийшов з берегів Дніпра ще десятилітнім, щоб працювати й до бідній матері. Добре працював Карпо, ще й іншим допомагав. За це його всі полюбили. Пройшло десять років, і Карпо вирішив повернутися додому.
Побачивши Силуна, парубок сказав йому, що хоче отримати свою платню й піти до матері. До цього ще ніхто не насмілювався так робити, тому пан дуже розлютився. Схопив він Карпа, подняв і вдарив об землю так, що аж яма утворилась. Але слузі нічого не сталося, він відчув від матінки-землі непереможну силу, схопив велетня і вдарив ним об землю так, що той опинився у підземній печері. Став Силун вибиратися, бити ногою в земну кору, а та не піддається, тільки вигинається. Так і утворилися гори, а найвищі там, де Гуцулыцина.
Уранці наймити побачили, що навколо постали лише гори, а панський палац провалився у прірву, яка одразу ж заповнилася водою й утворилося озеро. Назвали його Синевір. Горам на честь Карпа дали назву Карпати. Люди залишилися там жити й працювати.
Силун і тепер не стих під землею, все пробує вибратися, але не має такої сили, бо постарів.
Легенда пояснює назву гір Карпат, уславлюючи при цьому богатирів, захисників простих людей, таких, як Карпо. Злих панів, що знущалися над кріпаками, народна фантазія покарала тим, що загнала під землю. Інколи в горах бувають землетруси, які люди пояснювали тим, що це Силун намагається вирватися з печери, куди його загнав сміливий і сильний парубок Карпо.
Нова книжка дитячих повістей Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів» інтригує вже своєю шпигунсько-загадковою назвою, а ще більше від самого початку вражає дивовижними ілюстраціями. Дизайнерська робота надзвичайно талановита. Дві повісті – дві історії про Клима Джуру, хлопчака, на плечі якого випадає врятувати світ. Сюжет доволі затертий у дитячій літературі. Проте Леся Воронина змогла оновити його, доповнивши оригінальними ідеями й мотивами.
Перша повість – «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку №9» – це спроба пояснити, що боягузтва потрібно позбуватися. Клим Джура має побороти цей свій страх, а мимохіть і порятувати планету. Авторка майстерно поєднує психологізм і повчальність: прості, навіть трохи банальні як для дитячої літератури сюжети обростають психологічною глибиною. Повісті Л. Ворониної – це форма психологічної до дитині, котра відчуває слабкість, котра не може захистити себе від хуліганкуватих однолітків (таких, як Сашко Смик, або Кактус). У повісті Землю атакують прибульці з чужої Галактики – підступні і хижі Синьоморди-Квакожери, яким вельми до смаку наші комахи. Климові в його боротьбі з космічними варварами допомагають інші члени Товариства – Жук і Заєць. Але в центрі Таємного Товариства – супербабуся Соломія. В реальному житті це маленька жіночка з добрими очима, яка пече пиріжки для онучка. Але насправді це жінка з надпотужними здібностями, яка заснувала Товариство і яка весь час працює над дивовижними винаходами.
Друга повість – «Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів» – це знову-таки історія про боротьбу з величезними жабунами, які вирішили помститися за свою колишню поразку, але також і про осмислення брехні (справді, це питання показано в діалектичній складності, життєвій багатовимірності). І хоча бабуся Соля зробила так, аби синьоморди після попереднього космічного набігу, повернувшись додому, розповіли, що на Землю більше не варто потикатися, синьоморди все одно вирішують підкорити ласий шматочок Всесвіту. У другій повісті позаяк усі події розгортаються в загадковому Єгипті, де героям допомагають єгипетські боги. А також юні читачі дізнаються багато цікавого про міфологію та культуру цієї країни.
Для художнього світу Л. Ворониної притаманна виразна соціальна критика. У другій повісті висміюються такі риси нашого суспільства, як жадібність, облесливість, ненажерливість; висміюються політики, які дбають лише за власні прибутки. Вона стають поплічниками синьомордів на Землі, а в символічному плані й уподібнюються до цих синіх космічних жаб. Можливо, часом дотепні карикатури, притаманні дитячій літературі, перетворюються на справжні політичні лозунги, як-от: «Видно, щось не дуже приємне наворожили капіталістові, – єхидно проказала огрядна тітонька з великою господарською сумкою в руках». Тонкощі такого іронічного образу легко збагне дорослий, зокрема ті, хто ще пам’ятають про радянський період. Антикапіталістичне спрямування дитячих повістей часом видається надмірним.
Безперечно, дитяча література має закликати до «апрагматичного» – красивого, морально довершеного, одне слово, до істини й добра. Так воно і трапляється в повістях Л. Ворониної, які просочені патріотизмом, любов’ю до своєї родини та рідної землі. Такі твори виховують у дітях гордість за те, що вони народилися в Україні. Повісті закликають дітей до поваги до своїх батьків, бабусь і дідусів. Так, під час порятунку світу Клим дізнається й історію свого роду (рід його походять із характерників).
Часом деякі повчальні нотки в повістях занадто прямолінійні як на дітей середнього шкільного віку. Знову-таки, не можу збагнути, навіщо було для цих самих юних читачів згадувати про «дурнувату пісеньку» «Харашо! Всьо будет харашо…» Вєрки Сердючки. Чи аж так це було потрібно, та й часом діти в такому віці підхоплюють доволі швидко саме те, що дорослі називають дурнуватим. Трапляються у книжці й пунктуаційні помилки (немає ком перед підрядними частинами складного речення), а в дитячих книжках коректорська робота має бути бездоганною, оскільки книжка привчає дитину до грамотності.
.
.
.
Надеюсь, чем-то
Колись на нашій землі була величезна рівнина, вкрита травами, деревами; по ній протікали струмки та річки, багаті на рибу. Усім цим володів велетень Силун. Він добре вмів господарювати, мав багато черід корів, волів, отари овець, стада свиней. А гусей та качок, курей просто не злічитиі
Палац у Силуна був із мармуру, шпилі сягали до хмар. Замість ліжка у нього — золота колиска, вдень відпочивав у срібному кріслі.
Слуги обробляли землю, годували худобу, примножуючи багатство велетня. Самі ж тулилися в землянках, а кидати роботу не сміли. Так до кінця життя й були кріпаками.
Був серед челяді хлопець Карпо Дністровський, який прийшов з берегів Дніпра ще десятилітнім, щоб працювати й до бідній матері. Добре працював Карпо, ще й іншим допомагав. За це його всі полюбили. Пройшло десять років, і Карпо вирішив повернутися додому.
Побачивши Силуна, парубок сказав йому, що хоче отримати свою платню й піти до матері. До цього ще ніхто не насмілювався так робити, тому пан дуже розлютився. Схопив він Карпа, подняв і вдарив об землю так, що аж яма утворилась. Але слузі нічого не сталося, він відчув від матінки-землі непереможну силу, схопив велетня і вдарив ним об землю так, що той опинився у підземній печері. Став Силун вибиратися, бити ногою в земну кору, а та не піддається, тільки вигинається. Так і утворилися гори, а найвищі там, де Гуцулыцина.
Уранці наймити побачили, що навколо постали лише гори, а панський палац провалився у прірву, яка одразу ж заповнилася водою й утворилося озеро. Назвали його Синевір. Горам на честь Карпа дали назву Карпати. Люди залишилися там жити й працювати.
Силун і тепер не стих під землею, все пробує вибратися, але не має такої сили, бо постарів.
Легенда пояснює назву гір Карпат, уславлюючи при цьому богатирів, захисників простих людей, таких, як Карпо. Злих панів, що знущалися над кріпаками, народна фантазія покарала тим, що загнала під землю. Інколи в горах бувають землетруси, які люди пояснювали тим, що це Силун намагається вирватися з печери, куди його загнав сміливий і сильний парубок Карпо.