1) 1. Визначте тип речення.
1.Цілую всі ліси
2.Добре діло твори сміло
3.Все нас руйнують, як ахейці Трою
4.Співано чумацьку пісню.
5.Пізнє літо
6.Життя – це божевільне ралі
7. Тут було тихо й безлюдно
8.На душі – дивна тривога.
9. Криши, ламай, трощи стереотипи!
10. Відібрали в мене шаблю і пістолі.
11. Зупинки. Перон. Гучномовці.
12. І все на світі треба пережити.
13. Щастя – то квітка незнаного краю.
14. У чужу душу не влізеш.

Проблема здається прозаїчною — пам’ятник архітектури, що пережив понад два століття, руйнується прямо на очах. Дехто об-разно називає це п’ятою спробою стерти його з лиця землі. Адже до цього їх було чотири. Перша — рівно через сто років після зведення храму. Тоді його хотіли розібрати і на цьому місці звести кам’яну церкву. На щастя, люди свій храм відстояли. Справа в тому, що, коли в 1773 році самарський полковник Антон Головатий (він, нагадаємо, став першим українським адміралом, який штурмував Ізмаїл), старшини та прихожани на своїй Раді вирішили збудувати нову трипрестольну церкву, однією з визначальних умов цієї будівлі була неприпустимість використання під час її зведення металевих цвяхів. І саме така особливість забезпечила собору «лаври» унікального.Відтоді цей шедевр зодчества зазнав багато змін. Через сто з гаком років після його зведення будівлю навіть довелося пов-ністю розібрати. Що цікаво, відновлював собор народний умілець Олексій Пахучий, який, не маючи спеціальної освіти, з відпові-дальною місією справився блискуче.Потім храм довелося відстоювати на початку 30-х років минулого століття. Дивом уцілів собор і в роки Великої Вітчизняної війни. Тоді було знищено в Новомосковську практично всі більш-менш значимі кам’яні споруди. А от величний дерев’яний храм не зачепили. Страшна правда з’ясується згодом. Допитли-вий хлопчина Толя Морозов став розбирати дерев’яну підлогу собору, загорівшись нестримним бажанням розшукати під нею підземні ходи. І виявив одразу 32 протитанкові міни. На щастя, вибухівку вдалося знешкодити.І, нарешті, пам’ятна кампанія шельмування роману Олеся Гончара «Собор», у якому письменник оспівав храм у Новомосковську. Тодішня влада не лише піддала остракізму класика української літератури, а й хотіла стерти з лиця землі й сам Свято-Троїцький. І тільки потужна хвиля протесту врятувала церкву від такого хижацького діяння. Більше того, собор поставили на реконструкцію, яка, за свідченням настоятеля храму отця Володимира, триває донині. За великим же рахунком, реконструкції у повному розумінні цього слова й не було.

Білий лелека став священним птахом у багатьох народів. Про це говорять хоча б численні легенди, казки, повір’я, поговірки, що дійшли до нас із тих часів. Давньогрецький історик Плутарх повідомляв, що в Тесалії того, хто вбив чорногуза, карали смертю. У греків лелека вважався птахом богині Гери, у римлян — Юнони.З часів Арістофана і Софокла чорногуз був уособленням турботи про батьків. Вважалося, що коли старі птахи ставали слабими і втрачали оперення, молоді бузьки вискубували в себе з тулуба пух і “одягали” батьків. Це повір’я було так добре відоме серед античних народів, що навіть данина вдячності носила назву “антипеларгосіс”. Походить вона від грецької назви білого лелеки — “пеларгос”, що значить “чорно-білий”. Між іншим, греки не плутали цього птаха з чорним лелекою. Для нього була інша назва — “меланопеларгос”. Це повір’я в тій чи іншій формі існує й досі у багатьох європейських народів, хоча ще Аристотель називав подібні історії “теревенями”.

Объяснение:

Вот все что я знаю)