1. Артем Летючий роздумував, чому в природі так буває: крила мають усі птахи,
а не всі літають; і птахи, й плазуни – такі різні – а яйця відкладають однаково.
2. Батюшка в церкві і вчителька в школі все детально пояснили допитливому
хлопцеві, і він заспокоївся.
3. Орючи землю, Артем думав, чому земля в різних місцевостях така різна.
4. Найбільше героя дивувало, що японці інколи землю удобрюють оселедцями.
5. Артем зробив висновок, що у всьому на світі є свій порядок – як у
природі, так і в людському житті.
6. На ярмарку Артема найбільше здивувала мавпочка, яка зі скриньки витягала
людям щасливі білетики.
7. Чорногуз зі своїми тонкими та довгими ногами нагадав Артемові їхнього
офіцера в армії.
8. Глянувши на лелеку, Артем зрозумів, що людині ніколи так не літати, й
відкинув свої мрії геть.
9. У селі вважали Артема ненормальним, відьмаком, сміялися з нього, але й
поважали за працьовитість.
10. Артем Летючий так захопився майструванням, що жінка із сином самі
мусили сіяти в полі.
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.
Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять селяни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить кожен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума.
Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, непосильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч.
Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам'ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.