1.Через дефіс треба писати всі частки рядка
А навряд/чи, тут/таки, казна/де
Б Де/коли, правда/бо, будь/чого
В Які/ж/бо, колись/то, що/небудь
Г Отак/бо, скажи/но, будь/звідки
2.Через дефіс треба писати всі частки рядка
А Будь/як, отак/то, бозна/скільки
Б Все/ж/таки, такий/от, казна/що
В Невже/таки, тільки/що, годі/бо
Г Ані/хто, як/небудь, казна/чому
3. Частку не треба писати разом з наступним словом у реченні
А Не/доведи, щоб розум задрімав.
Б Печаль виховує мене, не/дорікає.
В Не/доженеш конем, що запізниш одним днем.
Г Глухий що не/дочує, то вигадає.
Д Не/нагодуєш коня — не/доїдеш і до пня.
4 Через дефіс треба писати всі частки
А навряд/чи, тут/таки, казна/де
Б де/коли, правда/бо, будь/чого
В які/ж/бо, колись/то, будь/звідки
Г отак/бо, скажи/но, будь/звідки
Д отож/бо, ну/бо, таки/прийшов
5. Частку не треба писати разом з наступним словом у реченні
А Не/знав сіромаха, що виросли крила.
Б Не/суворо на серці, не/гнівно.
В Відчахнута гілка вмирає не/зразу.
Г Нам таких не/треба, що ніс деруть до неба.
Д Блідий ранок не/сміливо зазирнув у вікна.
6. Частку не треба писати з наступним словом окремо в реченні
А А я й не/знала, що думки болять, коли дужа і серце — безборонні.
Б Коли копають картоплю, ключ угорі журавлиний рідною мовою кличе у не/відомі
краї.
В Родина — тільки вбогий човен на не/вмолимих бурунах.
Г Надворі не/впевнено всміхався чудовий ранок.
Д Мій князю-соколе, не/має століть поміж нами.
7 Укажіть рядок, у якому всі займенники з частками пишуться через дефіс
А ні/чого, бозна/який, де/що, казна/чим
Б хтозна/з/ким, хтозна/хто, ні/з/ким, аби/що
В будь/у/кого, аби/який, казна/чим, будь/що
Г бозна/за/кого, казна/який, будь/чого, ні/на/що
Д хтозна/чому, будь/якого, казна/якому, якого/небудь
8. Частку не треба писати з наступним словом окремо в реченні
А Вже не/далеко той час, коли оксамитовим серпанком молодого листячка
вкриються розлогі крони кленів.
Б Коли засне глибоко місто не/спокійним сном, вона приходить здалеку до мене.
В Загула флейта, мов осіння не/погода під стріхою.
Г У гущавині лісу не/вгамовно витьохкували солові, віщуючи прихід ранку.
Д Куди не/глянь — скрізь розвернулося, розпустилося, зацвіло пишним цвітом.
9. Частку не треба писати окремо з наступним словом у реченні
А Микола був не/молодий хлопець, а чоловік з довгими вусами, з міцним станом,
широкими плечима та міцними руками.
Б Широкою долиною між двома рядами розложистих гір тече по Васильківщині
не/величка річка Раставиця.
В То, певно, іншого роду краса, як гори: не/спокійна й повна перемін.
Г Не/свідомо, мимоволі тягнуло його під величну таємничу опіку.
Д Як справжній митець, він, не/зважаючи на позірну відчуженість од світу, був
чутливий до всього, що відбувалося довкола.
10. Частку не треба писати окремо з наступним словом у реченні
А В серцях у нас не/витончена мука, а радість голосиста і дзвінка.
Б Я закоханий палко, без міри у не/бачену вроду твою.
В Народе мій, титане не/поборний, що небо підпирає голубе.
Г Ішли назустріч вічності і смерті дружини не/покірливих слов’ян.
Д Пройдеш ти, лишивши світлу не/вгамовану мені печаль.
11. Частку не треба писати окремо з наступним словом у реченні
А І зустріч ця, приємна і не/ждана, нагадує мені забутий сон.
Б А ти була, як мрія, не/повторна, такою зроду не була ще ти.
В І світ великий, не/озорий належить нам — тобі й мені.
Г І ми з тобою вже не в силі буть не/щасливими удвох.
Д Мені поля задумливо шептали свої ніким не/співані пісні.
12. Частку не треба писати окремо з наступним словом у реченні
А Не/зв язаний сніп — солома.
Б Затужилося так в не/свободі.
В Лихий кухар або не/досолить, або пересолить,
Г Де багато кухарів, там собаки не/голодні.
Д У не/голодного на думці гульня, а в голодного — обід.
Добродетель, практическая мудрость и эвдемония
Такие добродетели, как честность или щедрость, не есть лишь склонность делать то, что является честным или щедрым; также бесполезно определять их как «желаемые» или «морально ценные» черты характера. Добродетель — это действительно черта характера, то есть диспозиция, глубоко укорененная в ее обладателе, нечто, о чем можно сказать, что это уходит в самую глубину, в отличие от таких предрасположенностей, как любить чай. Но такая диспозиция далека от однонаправленной предрасположенности поступать честно или даже поступать честно по определенным основаниям; она разнонаправленная. Она связана также и со многими другими действиями, с эмоциями и эмоциональными реакциями, выбором, ценностями, желаниями, восприятиями, установками, интересами, ожиданиями и чувствами. Обладать добродетелью — значит быть человеком определенного типа, с определенным сложным складом ума. (Поэтому крайне поспешно приписывать добродетель на основе одного действия.)
Самым значительным аспектом этого склада ума является искреннее принятие определенного круга соображений в качестве оснований для действий. Честного человека нельзя определить просто как того, кто, например, поступает честно и не лжет. Если такие действия совершаются агентом только потому, что он считает честность лучшей политикой, или потому, что боится быть пойманными, но при этом не признает соображение «поступить иначе было бы нечестно» в качестве подходящего основания для действия, то это не действия честного человека. Честного человека нельзя определить просто как того, кто, например, всегда говорит правду, или даже того, кто всегда говорит правду, потому что это правда, поскольку человек может обладать добродетелью честности, не будучи при этом бестактным или нескромным. Честный человек признает соображение «это было бы ложью» в качестве сильного (хотя, возможно, не главного) основания для того, чтобы не высказываться определенным образом в определенных обстоятельствах, и придает должный, хотя и не исключительный вес соображению «это было бы правдой» как основанию для высказывания.
Ліричний герой – це суб'єкт ліричного твору, персонаж лірики. Великий поет, говорячи про себе самого, про своє я, говорить про загальне - про людство , бо в його натурі лежить все, чим живе людство. Таким був і ліричний герой Франческо Петрарки – ніби уособленням самого поета, до безтями закоханого у Лауру чоловіка.
Єдність "Канцоньєре" забезпечує єдність особистості ліричного героя, людини епохи Відродження, гуманіста. Хоча кожен твір, який увійшов у «Книгу пісень» цінний сам по собі, проте, він - частина цілої книги - ліричного щоденника її героя, людини нової епохи, чия людяність знаходиться і розвивається завдяки любові. Саме тому в «Канцоньере» входять твори, присвячені гострим політичним питанням сучасності. Ці події ліричний герой передає і оцінює з гуманістичних позицій. В любові до Лаури укладена вся краса, вся досконалість і вся суперечливість світу, саме ця любов відкриває ліричному героєві світ.
Головний герой «Канцоньере» - об'єктивний образ сучасника-гуманіста, наділеного новим баченням життя з тими протиріччями, які були притаманні епосі Треченто. Ліричний герой «Книги Пісень» усвідомлює суєтність земних радощів і при цьому не менш чітко усвідомлює марність своїх спроб повністю від цих радощів відмовитися і обрати шлях, що веде до порятунку на небесах.
В автобіографічній книзі прози «Моя таємниця» суперечка між Франциском і Августином про марність земного кохання закінчується таким підсумком: Франциск говорить, що не може приборкати своє бажання, а Августин відповідає: «Але, нехай буде так, раз не може бути інакше».