Книга – джерело знань, чуємо ми щодня, відчувши на собі це твердження. Шкільна пора багата дивовижними відкриттями і новим досвідом спілкування. Багато чого впізнається з улюблених книг, які не тільки розвивають мислення і уяву, але і наділяють нас рисами відважних героїв, які стали нашими кумирами.
Хто багато і вдумливо читає, без праці підтримає будь-яку бесіду, використовуючи свій словниковий запас і навички побудови зв’язного мовлення. Дружба з книгою до знайти рішення важких життєвих проблем, або заплутаних ситуацій на прикладі улюблених героїв. Активно розгорається і творча іскорка в обдарованих дітях, люблячих не тільки читати про неймовірні пригоди і подорожі, але і самим відображати це на сцені.
Також неоціненна роль книги в житті людини, який готує себе до наукових вишукувань і дослідницькій роботі. Майбутні вчені, невідривно пов’язані з сучасними технологіями в своїх професіях, все ж віддають перевагу іноді вдумливо і спокійно посидіти з цікавою, книгою в руках, насолоджуючись запахом паперу і друкарської фарби, що нагадують про далеке, прекрасному дитинстві.
Шкільні підручники розкривають перед нами силу знань, необхідних для розвитку інтелекту та освіти. Художня література відносить у фантастичні світи й мрії, пробуджуючи в наших серцях віру в самих себе, надію у світле майбутнє і безмежну любов, виткану з милосердя, чуйності і бажання дарувати світу людську доброту.
Знання — фундаментальне філософське поняття, визначене в Філософському словнику як «форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленням їх істинності»[1]. Знання можна визначити також як форму інформації, існування систематизованого результату інтелектуальної діяльності людини (пізнання)[джерело?] — з огляду на фундаментальність поняття його важко виразити через простіші філософські категорії[джерело?]. Наприклад, за словами Платона знання — це «підтверджена істинна віра»[2][3] . Знання протилежне незнанню, тобто відсутності перевіреної інформації про що-небудь[4].
Виділяють[Хто?] різні види знання: істинне (у стародавніх греків епістеме), наукове, повсякденне (у стародавніх греків докса), інтуїтивне, релігійне та інші[джерело?]. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя[джерело?]. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок[джерело?].
3нання, набуте людством, фіксується в знаках природних і штучних мов, наприклад у текстах[джерело?]. Аналіз сутності знання, його становлення, критеріїв істинності та цінності є предметом галузі філософії епістемології[5]. У пострадянських країнах частіше вживається термін теорія пізнання або гносеологія[6]. Тоді як епістемологія більше зосереджена на структурі самого знання, гносеологія розглядає в першу чергу процес отримання знань суб'єктом пізнання[7]. З іншого, практичного боку, педагогіка вивчає не саму суть знання, а методи його ефективної передачі[8].
Хто багато і вдумливо читає, без праці підтримає будь-яку бесіду, використовуючи свій словниковий запас і навички побудови зв’язного мовлення. Дружба з книгою до знайти рішення важких життєвих проблем, або заплутаних ситуацій на прикладі улюблених героїв. Активно розгорається і творча іскорка в обдарованих дітях, люблячих не тільки читати про неймовірні пригоди і подорожі, але і самим відображати це на сцені.
Також неоціненна роль книги в житті людини, який готує себе до наукових вишукувань і дослідницькій роботі. Майбутні вчені, невідривно пов’язані з сучасними технологіями в своїх професіях, все ж віддають перевагу іноді вдумливо і спокійно посидіти з цікавою, книгою в руках, насолоджуючись запахом паперу і друкарської фарби, що нагадують про далеке, прекрасному дитинстві.
Шкільні підручники розкривають перед нами силу знань, необхідних для розвитку інтелекту та освіти. Художня література відносить у фантастичні світи й мрії, пробуджуючи в наших серцях віру в самих себе, надію у світле майбутнє і безмежну любов, виткану з милосердя, чуйності і бажання дарувати світу людську доброту.
Знання — фундаментальне філософське поняття, визначене в Філософському словнику як «форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленням їх істинності»[1]. Знання можна визначити також як форму інформації, існування систематизованого результату інтелектуальної діяльності людини (пізнання)[джерело?] — з огляду на фундаментальність поняття його важко виразити через простіші філософські категорії[джерело?]. Наприклад, за словами Платона знання — це «підтверджена істинна віра»[2][3] . Знання протилежне незнанню, тобто відсутності перевіреної інформації про що-небудь[4].
Виділяють[Хто?] різні види знання: істинне (у стародавніх греків епістеме), наукове, повсякденне (у стародавніх греків докса), інтуїтивне, релігійне та інші[джерело?]. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя[джерело?]. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок[джерело?].
3нання, набуте людством, фіксується в знаках природних і штучних мов, наприклад у текстах[джерело?]. Аналіз сутності знання, його становлення, критеріїв істинності та цінності є предметом галузі філософії епістемології[5]. У пострадянських країнах частіше вживається термін теорія пізнання або гносеологія[6]. Тоді як епістемологія більше зосереджена на структурі самого знання, гносеологія розглядає в першу чергу процес отримання знань суб'єктом пізнання[7]. З іншого, практичного боку, педагогіка вивчає не саму суть знання, а методи його ефективної передачі[8].