1. Однорідні члени речення утворюють словосполучення?
А) так;
Б) ні;
В) інколи

2. В одному реченні може бути лише один ряд однорідних членів.
А) ні;
Б) так

3. Речення, в яких є однорідні члени називаються…
А) складними;
Б) ускладненими;
В У реченні Ніжно і радісно хиляться кущі і дерева. є …. Рядів однорідних членів.
А) два;
Б) один;
В) жодного

5. У якому реченні правильно розставлено розділові знаки?
А) Спускалася ніч, утихомирювала людські клопоти руки й думки.
Б) Вечірнє сонечко гай золотило, Дніпро, і поле золотом крило.
В) Пахощі од васильків та м’яти заповнювали хату, лоскотали чуття.

6. У якому реченні неправильно розставлено розділові знаки?
А) Реве та стогне Дніпр широкий.
Б) Шумить Дніпро, сивіє, чорніє, плескає в береги.
В) Віють, і плещуть б’ють, і ревуть далекі пороги.

7. У якому реченні правильно розставлено розділові знаки?
А) Материнська любов, піклування батькове – все докупи злилося, переплелося.
Б) На землі у траві на деревах у повітрі: скрізь вирує життя.
В) Усе мене тішить – ліси, і садки, озера, річки, глибокі ставки.

8. У якому речення неправильно розставлено розділові знаки?
А чую пісню звідусіль: з неба, з повітря, із землі.
Б) Мова й музика мають дещо спільне – ритм, тональність, мелодію.
В) Степ і лиман, озеро і море – все закуталось у чарівний тихий світ.

9. У реченні Ластівки білі лебеді й шпаки журавлі і качки сірі всі полинули у вирій. треба ставити такі розділові знаки:
А) коми;
Б) коми і двокрапку;
В) коми й тире

10. У реченні Діти рвали чудові квіти рожеві гвоздички лілові дзвіночки. треба ставити такі розділові знаки:
А) двокрапку й коми;
Б) коми;
В) тире й коми
11. Установити відповідність між реченням та розділовими знаками у них (розділові знаки пропущено). (За кожну правильну відповідь 0, )

1. Кома
2. Кома не ставиться
3. Двокрапка, коми
4.Тире, коми

А) Гай буває тільки листяний березовий вільховий.
Б) Сьогодні вітер панує над небом над усім містом.
В) Білу хату червону калину луги береги все мені заповідано з роду до роду.
Г) На цій землі родять щедро правда і добро ЗА 20 МИН. СМОЖЕТЕ

ответ

Розповідав колись батько, а батькові – дід таку легенду.

Стояла в селі дзвіниця. Сто дзвонів на ній було. Радість чи горе, свято чи урочистість – лунав той стодзвін сумно й весе­ло, задумливо чи бурхливо, траурно або вогнисто – на всень­кий світ.

І от прийшли татари-ординці. Спалили село, старих та ді­тей знищили, молодих забрали в неволю… Тільки дзвіниці не вдалося їм зруйнувати – крізь землю провалилася.

На тму місці з’явилося джерело. І як прислухатись або прикласти вухо край берега, біля водиці, – то чути звуки: лу­нає десь з глибини стодзвонна мелодія.

З глибини віків до нащадків доходить лише найцінніше. Як кожна людина бере із собою в далеку дорогу лише те, що може пригодитися на все життя, так і кожен народ крізь усі катаклізми своєї історії проносить найдорожчий свій скарб – фольклор, свою духовну корону, своє слово й мелодію: леген­ди, казки, перекази, думи, співанки. І в цій діадемі мистець­кій найціннішою перлиною, напевно, є пісня – синтез слова й мелодії.

як в усій гамі людських почувань кохання є сліпучою вер­шиною, так і в безкінечних виявах людської душі пісня є тим золотим злитком, виплавленим у горнилі віків жаром сердеч­ним багатьох поколінь.

Все зникало у вогнях світових потрясінь, навіть цілі наро­ди й цивілізації. У пожарищах війн рушилися мури й форте­ці, горіли храми й палаци, нищилися фрески і мозаїки, попе­ліли картини, літописи, книги, інші вияви людського генія, мільйонами гинули самі люди. А от пісня – мов Фенікс.

Виростали на землі знов діти, як зелена травиця повесні після хуртовини, а між тією травицею знову струменіли з на­родних глибин дзвін джерела.

Пісня… Вона супроводить нас усе життя. Над колискою – й над могилою. На весіллі – й на ратнім полі. Від язичниць­ких тризн, від прадавніх маївок, щедрівок десь у лісі чи на березі річки – до кабін космічних кораблів. У час найбільших торжеств, народних гулянь. У хвилини самотності.

Та що в тобі за диво таке, пісне, що за вогонь, який магніт, яка сила незмірна таїться в тобі, що примушує нас любити й ненавидіти, сміятись і плакати?.. То скроплює душу росою, то запалить раптом вогнем? Надихає на творчість, на мирну працю – і кидає в бій, на смерть?

У горі й радості, у праці та відпочинку ти розцвічуєш наше життя, робиш його запашним, поетичним, легшим, світлі­шим. Ти роз’ятрюєш душу – й лікуєш рани душевні. Поряд­ного робиш мужнішим, лихого – добрішим. Викликаєш у нас найтоншу гаму почуттів, на які тільки здатна людина. Від не­стримного вогню, од гніву бурхливого – до сліз, теплих, ніж­них і лагідних, що омивають душу, немов травневий дощик яблуневий цвіт…

Пісня – як незглибна криниця, дно якої оповите памороз­зю віків десь в незмірних глибинах рідної землі. Дивишся в її безмірну глибінь – та й дна не видно…

А ще можна порівняти народні пісні з високими соснами в лісі. І озон душі дають, і примушують глянути вгору, на верхів’я своєї культури, у високе мистецьке небо.

Отакий її вимір – від кореня до вершини.

457 слів)

За Є. Колодійчуком

Переказ

Розповідав колись мені батько, а батькові — дід таку легенду.

Стояла в селі дзвіниця. Сто дзвонів було на ній. Радість чи горе, чи якесь свято — лунав той стодзвін на весь світ — сумно чи весело, задумливо чи несамовито, траурно або піднесено.

Якось навалились татари‑ординці. Спалили село, старих та дітей повбивали, молодих забрали в неволю... Не вдалося їм знищити тільки дзвіниці — крізь землю провалилася. І з’явилося на тому місці джерело. І як прикласти вухо край берега, біля самої водиці, то можна почути, як лунає з глибини стодзвонна мелодія.

Так і до нащадків з глибини віків доходить лише найцінніше. Як кожна людина бере із собою в далеку путь лише те, що може знадобитися на все життя, так і кожен народ крізь усі негаразди своєї історії проносить найдорожчий свій духовний скарб — фольклор, виражений у слові й мелодії: казки й легенди, думи й співанки. І в цьому мистецькому намисті найціннішою намистиною, напевно, є пісня — поєднання слова й мелодії.

Як вершиною у гамі людських почуттів є кохання, так і пісня є виявом душі людської. Вона ніби золотий злиток, виплавлений у горнилі віків сердечним полум’ям багатьох поколінь.

У вогнях світових катаклізмів зникали цілі народи й цивілізації. У згарищах війн рушилися фортеці, храми й палаци, нищилися фрески і мозаїки, зникали картини, книги, інші витвори людського генія, мільйонами гинули й самі люди. А пісня відроджувалася, мов Фенікс...

Знову народжувалися діти, наче зелена травиця навесні після зимової хурделиці, а між тою травицею знову дзвеніли‑проривалися струмочки з народних глибин.

Усе життя супроводжує нас пісня: від колиски до могили. Лунає вона від язичницьких тризн, від прадавніх щедрівок, веснянок, які співалися на лісовій галявині чи біля річки,— аж до кабін літаків і космічних кораблів. Вона з нами і на весіллі, й на полі бою; під час народних гулянь, урочистостей та у хвилини самоти.

Проблема в тому, що через нудну науку, незацікавлену у інтересах школярів шкільну прграму, в дітей на усе свідоме життя зникає бажання що-небуть вивчати. Але повернемся до питання на порядку денному: навіщо людині вчитися? – Заради знань, які цілком можуть стати самоціллю, задля розширення кругозору та збільшення ерудиції, що зробить із вас цікавішу, цілеспрямованішу та в кінці-кінців розумнішу людину.

Це без сумніву до вам у житті у всіх ваших починаннях, дозволить здійснити ваші найсмливіші мрії. Варто додати, що усі найвидатніші люди в історії, мастадони зі світу науки та найвизначніші митці такий аспект свого життя, як освіта явно стороною не минали. Як бачимо навчання не може не бути корисним, тому слід багато читати, розвиватись та дізнаватись усе більше нового заради свого ж блага. Вища освіта, саме завдяки своїй систематизованості та мінімізації базових знань, дає той необхідний набір понять, фактичних знань і практичних навиків, без яких будь-яка людина здається беззбройною і беззахисною в сучасному світі. Так, звичайно, навчання без самоосвіти неповноцінне, але ніяка самоосвіта не дасть системи - а без системи немає знань. Мені особисто освіта, окрім вищеперерахованого, дає впевненість у своїх силах, а також допомагає формуватися мені як соціально адаптованій особистості.