1. Підкресліть члени речення, визначте, якими частинами мови вони виражені. 1. Я дуже люблю оцю пору року, коли пригріте сонцем повітря пахне прив’ялою травою (Д. Білоус). 2. Стави политі медвяним соком (А. Малишко). 3. Був Микола від щастя п’яний, від хмільного людського добра. Біг Івасик, немов на свято, і вибрикував, як лоїпа, і, напевне, була у п’ятах пелюсткова його душа (В. Симоненко). 4. Одне лебедя із сьогорічних не могло одірватися од води, то вся зграя кружляла над ним, призивно ячала до нього з неба, аж доки і воно не знялося в світанок (В. Земляк). 5. Аркадій Троян – один з найкращих учнів: допитливий, дотепний (О. Копиленко). 6. Микола з двома кодільничими глядів кодол, порядкував і правував усіма, як отамана не було дома (І. Нечуй-Левицький). 7. А Давид співливий був (А. Головко). 8. А журавлі все – кру, кру… (А. Головко) 9. І ніхто з них не радів, не співав (П. Тичина). 10. Хата була простора, як загін(Гр. Тютюнник). 11. Хай неможливе робиться можливим (В. Коломієць). 12. Живому живе промовляє – живи! В цім світі – ти сам таємниця (Г. Коваль).

Мова - найцінніший скарб народу
Рідна мова
У кожного народу є його найбільша коштовність — це його мова. Саме в мові народ звеличує і стверджує себе в історії. Мудрість віків народу передається через рідну мову.
Українська мова — одна з таких мов, що зберігає не лише мудрість віків, але й розвивається далі завдяки своїм письменникам, поетам, науковцям. Мова дозволяє народові бути народом, українська мова визначає, що є український народ. Бо не стане мови — не стане народу. Тому наше завдання зберігати мову, передавати її нащадкам. Українська мова частіше стала використовуватися в побутовому спілкуванні, її частіше можна почути в магазинах, транспорті. Приємно, що люди з повагою ставляться хто як до рідної мови, а дехто як до державної. Річ у тім, що в Україні проживають і інші народності, які мають за рідну іншу мову, але вони мають поважати мову народу, серед якого вони живуть.

Мова. Навчатись їй так просто й одночасно так складно. Україн­ська мова живе всередині нас. Навіть не вивчаючи її, без проблем ро­зуміємо, бо це наша мова. Ми українці, і нам соромно не знати своєї власної мови, соромно не намагатись розвивати своє мовлення. Так, українську мову ми вчимо в школі, але для справжнього володіння нею цього недостатньо, треба самотужки додатково зай­матись. Необхідно багато читати. Читати вголос і про себе, читати не лише художню, а й публіцистичну літературу. Саме таким чином я покращую свій лексичний словниковий запас, вчусь володіти лі­тературною мовою. І чим більше я читаю, тим кращим, і я це помічаю, стає моє мовлення. Але всі ці знання так і залишились би в теорії, якби я не спіл­кувався. Спілкуючись рідною мовою, я можу помітити свої власні помилки, виправити їх. Слухаючи своє мовлення, я помічаю, чого мені бракує, на що звернути увагу, з чим виникає найбільше про­блем, де найбільше помилок. Останнім часом у нас приділяють велику увагу українській мові. Ми частіше чуємо її — і по телебаченню, і по радіо, і навіть на вулиці. Завдяки телевізору та радіо ми, непомітно для самих себе, вивчаємо мову, вчимось розуміти її. До речі, диктори надають інфор­мацію суто літературною мовою, враховуючи всі вимоги до її вимО­ ви, і це для нас корисно. Отож, ще один засіб навчання мові — це телебачення та радіо. Я намагаюсь уважно слухати, запам’ятовува­ти, одним словом — навчатись. Так, це складно. Процес пізнання дуже повільний, тут немож­ливо поспішати. Навчатись необхідно вдумливо, старанно, інакше найголовнішого можна не помітити. Але я не боюся складнощів, невдач, адже я працюю, отже — розвиваюсь. Без мови немає жодної країни, а це значить, що я зобо­в’язаний знати свою мову, адже «мова — це щось далеко більше за механічний зв’язок між людьми, це відбиток свідомості людини — це прояв її».