1. Підкреслити сполучники. З'ясуваш, які смислові зв'язки виражають
сполучники (поєднують однорідні члени речення чи частини складі
речення).
Під хатою дідусь сивенький сидить, а сонечко низенько уже спустил
Дніпром. Тече вода в синє море, та не витікає. Хочеться дивитись, як море заграе.
Синє море звірюкою то стогне, то виє, (Т.Шевченка). Єв людини стежка чи
дорога, сто разів вертає до порога. (А.Малишко.) з'явився равлик на стежині,
немов турист із рюкзаком. (Д. Павличко.) Ні, не важко равлику, не важко, бо
легка хатинка-черепашка. (Н.Забіла.) Пташки, що влітку так співали, у вирій вже
поодлітали. (Є. Гребінка.) Птах виспівує нам на втіху, і ніщо не нагадує лиха.
(В.Раєвський.) Підлабузнивсь до Горлиці Горобець, наче справді запорозький
молодець. (Л.Глібов.)

ответ:Я думаю, що писати грамотно потрібно з кількох причин.

По-перше, для того, щоб економити час інших людей. У нашій мові є багато схожих слів за звучанням, але абсолютно різних за змістом та написанням. Крім того, іноді заходиш в Інтернет і дивуєшся, прийшло повідомлення з текстом: «превед, кадила». Відразу ж здогадуєшся, що «превед» – це «привіт», а далі приходиш в ступор і намагаєшся зрозуміти, що значить друге слово, згадуєш, що в церкві є якесь кадило, з яким ходить священик і розмахує ним. Далі думаєш, може бути, це повідомлення написав якийсь сектант або масон, або це слово – якась новомодна лайка, а хвилин через п’ятнадцять доходить, що «кадила» – це «як справи». Для того, щоб не шокувати своїх рідних і близьких, економити їхній час і нервові клітини, просто необхідно писати грамотно.

По-друге, грамотна орфографія – це ознака освіченості людини, її культури. Потрібно писати без помилок, щоб тебе вважали освіченою, культурною людиною.

По-третє, правила орфографії придумали за багато років до нас, значить, це необхідно, значить, багато хто переконався на практиці, що без них не можна, як без законів у державі.

Грамота необхідна скрізь і всюди, і та людина, яка вміє правильно писати, завжди зможе висловити свою думку.

Объяснение надеюсь

Хрещатик — одна з найвідоміших центральних вулиць світу. Тут уже два століття поспіль вирує центр комерційного, політичного та культурного життя Києва. Перші в Києві телефон, телеграф, трамвай, водопровід і каналізація, газове та електричне освітлення, нарешті, перший київський хмарочос — усе це Хрещатик. Тут слухали Бетховена і розглядалии виставки російських художників-передвижників, цією вулицею гуляли Т. Шевченко і М. Щепкін, П. Чайковський та Ф. Шаляпін, В. Маяковський та І. Мандельштам... 1200 метрів — одна з найкоротших центральних вулиць світу, і тому тим більше цікаво пройтися нею, зрозуміти, чому саме вона стала «концентратом» історії Києва останніх століть. Ще 300 років тут, уздовж старих валів давньоруського городища, шумів Хрещатий струмок — місце, де князь Володимир охрестив свою дружину і бояр. У XIX столітті район головної вулиці Україні пережив справжню будівельну революцію, швидко перетворившись з околиці у центральну торгову магістраль Києва, київський Бродвей, наш «Невський проспект». Тут будували розкішні готелі та магазини, на Майдані Незалежності знаходився будинок Міської Думи. Трагічний 1941-й поклав кінець старому Хрещатику, але на його місці виріс новий, неповторний на території Східної Європи ансамбль будівель — один із найкрасивіших зразків архітектури середини XX століття. Екскурсія розпочинається на Європейській площі з її багатою історією. Український дім, філармонія, будівля лялькового театру, музею води, парки на дніпровських схилах — усе це ви побачите на площі з надзвичайно «європейською» назвою. Пройшовши коротким відрізком до Майдану Незалежності, намилувавшись будівлями банків царських часів, ми потрапляємо на головну площу України. Консерваторія, поштамт, міжнародний центр культури (колишній інститут шляхетних дівчат), монумент Незалежності, торговельний центр «Глобус» — усе це нинішній вигляд Майдану. Звідси починається Хрещатицький бульвар — шедевр післявоєнної реконструкції міста. Вулиця тут сягає ширини у 100 метрів і у вихідні та святкові дні вона дійсно перетворюється на бульвар: місце гуляння виключно для пішоходів. Нас чекає найцікавіший відрізок вулиці: бутіки, магазини, Київська мерія, Пасаж з пам'ятником архітектору Городецькому, телецентр, ЦУМ, кінотеатр «Дружба» в будівлі зі шпилем, що нагадує Москву, — все це вмістилося на якихось 500 метрах центральної київської магістралі. Після перехрестя з вулицею Б. Хмельницького ми потрапляємо на відрізок старої забудови, що дає уявлення про Хрещатик царських часів. Плавний перехід із ХХ століття в століття ХІХ, а не навпаки — такі вони, чари Хрещатика! Ці місця зберігають свої таємниці. Наприклад, «Інтимний театр» — ви хочете знати, що це і де це? Тоді будьте уважні! Закінчується екскурсія біля Бессарабського ринку. Найстаріший ринковий будинок міста, чудовий пам'ятник модерну 1912-го року. Поруч — центр вже культурно-виставкового життя — комплекс «Мандарин-Плаза», де завжди є, що подивитися, також, як і на ринку є, що купити. Перспектива бульвару Т. Шевченка з неоднозначним пам'ятником вождю світового пролетаріату — все це теж останній відрізок Хрещатика, що закінчує тут свій біг через долі, століття й архітектурні стилі.