1. по вечері гості примощуються, де кому вигідніше, а господар виймає книжку, і починається лектура... 2. хо збирає всю свою потугу: проймаючим холодом віє борода його, чудодійна сила, мов хмари ті, насуває найстрашніші картини перед очі лектора, а лектор наче не помічає сього. 3. ураз хо помічає, що від погляду того діються з ним незвичайні речі: з бороди вже не віє проймаючий холод, вона тратить свою чудодійну силу, тіло його меншає, легшає, немов частина його парою взялася або порохом розсипалася. 4. хо підійшов до села, і перша хата, яка кинулася йому у вічі, була шпиталь, місце страждання і заразом боротьби з тим стражданням. 5. тихо було, мертво, але хо не помічав сього: він сидів замислившись. 6. то не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром. 7. скрізь тепер весело, ясно, світ божий скидається на рай, а білява панночка із смутними очима сумує(із тв. м. коцюбинського).
Київ Карпати
Черкаси окуляри
Ворота граблі
Сміливість ножиці
гіпс дріжді
мед Піренеі
вила консерви
бджільництво шахи
золото вечорниці
хімія Дубоссари
Дніпро
перець
малювання
Олександр Потебня - філософ мови
Олександр Потебня Опанасович - мовознавець і філософ, літературознавець, фольклорист та етнограф, представник психологічного напряму в слов'янській філософській науці. Народився у небагатій шляхетській родині Роменського повіту Полтавської губернії. Атмосфера, що панувала в сім'ї колишнього офіцера, а згодом службовця, ще з юних літ сприяла серйозному захопленню хлопця поглибленим вивченням мов, історії, літератури. Навчався у Радомській гімназії, у Царстві Польському, де його дядько по матері був учителем. Там вивчав польську, а у домі свого дядька — німецьку. Він був одним із засновників Харківської громади. Потебні належить думка про потребу видання словника давньої української мови.