1. Прикладку вжито в реченні
А) Кріпак, незграба, злидень, гайдамака... Чи це не ти?
Б) ... А як спадуть, як рабства лід Протне нова зоря, Малюк і муж, і ветхий дід Кобзаря!
В) Ось тобі яблуко червонобоке, Старший мій сину Микитко.
Г) Катря Катрю видає, приданого не дає. ​

Кожну епоху розвитку людства визначає моральної свідомості, який виступає домінуючим даного часу, певного народу, конкретних соціально – економічних умов. В усі часи людство надзвичайно обережно, делікатно ставилося становлення духовності особистості, адже міцному ґрунті духовності, моральності, культури зростає особистість відповідальна думку, , вчинок.

формування духовних цінностей студентської молоді є досить актуальною в . Сьогодні виступає активною силою політичних змін і залежно від того, які цінності вона у ці зміни, яку культуру впроваджує, багато в чому залежати майбутнє суспільства, його , напрям трансформації. Суспільство зацікавлене в тому, щоб ці цінності і були демократичними. Їх формування – завдання актуальне і таке, що потребує нагальної уваги.

Поняття "духовність", "духовний" сьогодні вживають кожному кроці. Гуманітарні науки, виховна діяльність спрямовані формування "духовного розвитку особистості", публіцистика закликає формування "духовних основ" життя і суспільства, зростання національної самосвідомості, взаємозв’язок освіти і церкви прискорив процес відродження духовності в її релігійно – конфесійному розумінні.

Розбудова української державності, проведення реформ, побудова громадянського суспільства неможливі без розвитку української духовності. Протягом років незалежності нашої країни основним завданням державного управління був розвиток економіки, тому вирішення проблем у духовній сфері суспільства відбувалося залишковим принципом. Відсутність чіткої програми духовного відродження українського суспільства гальмувало втілення будь-яких реформ у всіх сферах суспільного життя. Пріоритетною сферою у духовності і культурному розвитку суспільства була і залишається освіта. Тому головне завдання сучасної освіти – це розвиток духовної культури особистості, що в підсумку стає основою формування і становлення особистості.

духовності й духовної культури молодої людини завжди хвилювала й хвилює кожного педагога, вихователя, куратора, адже формування її духовної культури – це ще й формування її свідомості, світогляду, включення в економічне, політичне, культурне життя народу, уклад життя сім’ї, нації.

Оволодіння студентською молоддю духовною культурою підносить свідомість особистості вищий щабель, наповнюють життя й діяльність високими громадськими цілями. Духовність зміцнює єдність усього суспільства, забезпечує подолання труднощів шляху його розвитку.

Духовно – моральне виховання молоді – це водночас велика відповідальність і джерело зміцнення нації. Духовно – моральний потенціал складають загальнолюдські та християнські цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Звичайно, людина не може жити тільки рахунок духовних цінностей. Але сучасна взагалі не бачить сенсу в духовності. Це певною мірою пов’язано із вихованням, а також середовищем, в якому людина реалізовується, суспільством, в якому вона живе. У теперішній , коли є можливості духовного зростання, сучасні молоді люди не потребують цього.

Потреба у спілкуванні, активному відпочинку зникає, адже зміну приходять віртуальні Інтернет-мережі, які пропонують молоді спілкування не виходячи із дому. Тому сьогодні необхідні більш дієві засоби залучення молоді джерел духовного, вічного, нетривіального, а також пробудження і подальшого духовного розвитку індивіда потрібно створити відповідні умови.

І питання це надзвичайно важливе, оскільки духовність – це творча спрямованість, наснага, енергія людини, її здатність самоусвідомлення себе як особистості. У практиці виховання пропонуються нині різні технології формування духовності молоді. Це і духовна реабілітація особистості через засоби масової інформації, через проникнення у світ мистецтва, через живе спілкування, позанавчальна виховна робота.

Рим часів імперії, як і належить світовій столиці, приголомшував величчю та красою. Місто вражало сучасників розмірами  та кількістю споруд – храмів, палаців, житлових будинків. Чисельність населення Рима часів імперії сягала мільйона осіб.

Рим  відзначався дуже щільною забудовою, тому будинки в декілька поверхів були життєвою потребою. На вулицях часто виникала така тіснява, що інколи забороняли в денний час їздити містом в екіпажах та возами, за винятком возів будівельників.

Навколо ринків розташовувалися невеличкі майстерні та крамниці. Вони здебільшого належали грекам, жителям Сходу та вільновідпущеникам. Найпоширенішими були майстерні, де виготовляли предмети побуту, ювелірні та ковальські вироби, а також пекарні.

У центрі Рима розташовувалася головна площа – форум.  Імператори забудовували його новими спорудами: храмами, громадськими будівлями, арками, колонами, прикрашали статуями.  Більшість громадян мешкала у великих багатоповерхових будинках.

Заможні римляни жили у власних одноповерхових, з усіма вигодами будинках-особняках – їх називали домусами. Бідніші городяни мешкали в багатоповерхових, багатоквартирних будинках – інсулах.

Домуси виходили на вулицю глухими стінами. Іноді вони мали відкриті приміщення – крамнички. Через передпокій мешканці потрапляли в парадний зал будинку – атрій, де господар приймав відвідувачів та гостей.  Подалі від гучного атрію розташовувався відкритий внутрішній двір, де родина проводила вільний час, — тут був невеликий сад із квітами, оточений колонами, що підтримували дах. Між внутрішнім двором та атрієм міг бути розташований кабінет господаря, де зберігали ділові папери, сімейний архів. Стіни в домусах покривали штукатуркою та прикрашали фресками, а підлогу вкривали кам’яними плитами та мозаїкою.

Заможні римські громадяни засідали в суддівських установах, працювали в міській раді, виконували доручення префекта міста або імператора.

День у римлян починався зі сходом сонця. Перші години вони проводили за молитвами вдома чи в храмі. Після цього наставав час для візитів, які здебільшого робили бідні громадяни, ви щось у заможніших. Одяг римлян відзначався практичністю. Майже всі, навіть жінки та діти, носили туніки. Туніку зшивали з двох шматків тканини та стягували ременем, її колір залежав від суспільного становища людини.

Сенатори носили туніки з широкою смугою на грудях. Римські громадяни одягали зверху на туніку тогу – напівкруглий шмат матерії, яку обгортали навколо тіла. Колір тоги також залежав від становища людини та конкретної ситуації. Так, на поховальну церемонію одягали чорну тогу. Жінки поверх туніки вдягали столу або палу. Стола була чимось на зразок плаття без рукавів, а пала нагадувала тогу, й іноді жінки накидали її край на голову.

Відомо, як харчувалися римляни. На сніданок споживали хліб, тістечка з медом, оливками та інжиром. Запивали розбавленим вином або водою. На обід подавали різноманітні страви. Спочатку це були салат, редис, гриби, устриці, раки, а також сардини та яйця. їх запивали вином з медом. Потім подавали сім страв з риби, м’яса та птиці з різними соусами. На завершення обіду приносили фрукти, горіхи, медове печиво. Звісно, так харчувалися лише заможні люди римляни вживали на обід пшеничну кашу із соусами та овочами. М’ясо вони їли лише в дні свят чи жертвоприношень.

Римляни щодня ходили в терми – громадські лазні. Крім власне лазень з величезними басейнами з холодною і гарячою водою, тут були майданчики для спортивних занять, бібліотеки, зали для прогулянок та філософських бесід. Це були величезні споруди. Так, існували терми площею 12 га, які могли одночасно прийняти 1200 відвідувачів. У Римі було понад 1000 приватних лазень i 11 громадських. (500 сл.).

Объяснение: