1. Прийменник вжито в реченні:
а) Між листом зашелестів густий, рівний дощ.
б) Що багатша думка, то багатша мова.
в) Червоний місяць аж горить…
2. Прийменник з відмінковими формами іменника виражає умовні відношення у реченні:
а) Перед вікном шумлять, шумлять тополі.
б) При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний.
в) У степу запахло розворушеною землею.
3. Установіть відповідність між відмінком і словосполученням, у якому прийменник з іменником ужито в такому відмінку:
а) кошик з грибами; 1. знахідний відмінок;
б) рости під березою; 2. орудний відмінок;
в) мокрий від роси; 3. родовий відмінок.
г) під'їхати під хату.
4. Згрупуйте прийменники в синонімічні ряди:
а) крім, окрім; 1.навколо;
б) для, задля; 2. опріч;
в) кругом, навкруг. 3. заради.
ответ:1.Усі мені несуть добро: Дніпро, і Міссісіпі й Рейн.
2.Українська пісня -бездонна душа мого народу.
3.Дурний язик -голові не приятель.
4.Юпки, свитки, штанці у кутку на жердині висить одежа.
5.Визрів рано. і потихеньку вечір підкрадається.
6.Народився у Полтаві Котляревський, звісна річ, багато чув про козаччину.
7.Гуси, за переказом розбудили сторожу і врятували Рим.
8.Не дивись доле так журливо.
9.Холодні північні вітри лютували опівночі.
10.У нього прекрасні були риси обличчя: брови ,губи і очі.
11.Совість- є Божею іскрою в душі.
12.Хруснули гілки- і здавалось зашумів весь ліс.
Объяснение:
У кожного народу є свої улюблені рослини. В українців здавна дуже поважають ялину, вербу, дуб. Неможливо уявити собі українське село без калини біля криниці, без чорнобривців і м'яти під вікном. Образ України — це також тополя над шляхом.
Це таємниче поетичне дерево, що часто згадується в народних піснях, легендах як "сокорина". Тополями, особливо білими, та їхнім різновидом — згаданим уже осокором — обсаджували шляхи і садиби. Іноді тополі ще називали яворами. Зараз, їдучи степовою дорогою, неодмінно побачиш тополі, що бовванять вдалечині.
Тополя — один з улюблених образів української народної творчості. Він є символом краси і кохання.
Звичай вшановувати дерева, в тому числі й тополю, зберігся до нашого часу в обряді Зелених свят, коли дівчата водили "Тополю" або "Вільху".
Прикрашаючи хати й подвір'я, дівчата з піснями водили по селу прибрану зеленню дівчинку — "тополю". Усі співали:
Стій, тополенько, Стій, не розвивайсь, Буйному вітроньку Не піддавайсь.
Образ дівчини-тополі можна зустріти, наприклад, у баладі Т. Г. Шевченка "Тополя". Дівчина, довго чекаючи свого милого, перетворилася на тужливу тополю, випивши зілля бабусі-ворожки:
Зілля дива наробило — Тополею стала. Не вернулася додому, Не діждала пари; Тонка-тонка та висока — До самої хмари.
Объяснение: