1. Прочитайте текст:
Дерева і кущі
Звідки любов в українця до зелених садочків, звідки його пристрасть оточувати своє житло дикими деревами і кущами ? Не останню роль тут відігравала впевненість, що всі лісові, паркові, фруктові дерева Бог посадив людям на користь і добро. «Нема України без верби і калини», - кажуть в народі. Додамо, що нема української землі і без осокорів та яворів, дубів та смерек, буків та каштанів.
Один із давніх авторів, змальовуючи побут українців, зазначав: «Їхні левади обсаджені вербами; верба – це щось таке, що з’єдналося з життям малороса. Вербові пухнасті котики з`являються у березні, коли ще не зійшов сніг і дерева постукують голим мерзлим гіллям. До речі, весною там, де не росли берези і населення не мало змоги добувати солодкий смачний сік. Селяни рубали молоді вербові паростки і заливали їх водою. Через два-три тижні цей настій вже можна було вживати, як цілющий напій.
Верба не боїться вологи. З вербових колод майстри видовбували посуд, ночви, мірки, човни. Скрізь вербу використовували для різноманітних каркасних переплетень, будівництва кошар, кошелів, кліток. Огорожі-тини з верболозу стали характерною прикметою придніпровських селищ. З прутовидних верб плели місткі і зручні кошики. Частіше заготовляли паростки зі шкіркою, якщо ж шкірку знімали, то лозу перед використанням замочували у воді і обдавали окропом.
«Верба і дівчина приймуться де-небудь», - казали в народі, відзначаючи невибагливість вербових паростків. Вони пускають корінці у бідному поживними речовинами ґрунті і швидко тягнуться вверх – верба, як трава лугова, ти її коси, а вона знову буде рости, траплялося, що десь поблизу річки в землю втикали декілька лозин, а через два-три роки на тому місці вже височіла зелена огорожа. З цього приводу зазначали, що там, де росте верба, буде жити і ріка – вербою часто зміцнювали прибережні схили і кручі. Верба поблизу води – це прикмета українських шляхів, на узбіччі яких завжди може відпочити подорожній. «Там криниця, де вербиця», - пояснювали йому дорогу місцеві жителі.
Здавна верба на Україні вважалася священним деревом. Шостий тиждень Великого посту називали Вербним («вербичем»). На Вербному тижні у церквах освячували вербові гілочки.
Освячені вербові гілочки втикали у кутках ниви, з якої прагнули одержати багатий врожай. Вербою скурювали хату від пропасниці, її клали у воду, в якій купали хвору дитину, вербовий настій пили, щоб не боліла голова. Якщо хворіли зуби, то потрібно було вирізати шкірку або «серце» у освяченої верби, яка росла на городі, а потім знову прикласти до дерева, щоб приросли.
Який кущ наймиліший для серця українця ? Народ на це відповів так: «Нема цвітку на всім світку, як на тій калинці». По всіх українських усюдах цвітуть калинові кущі. Саджали їх біля колодязів, щоб вода була здоровою і смачною, поруч із застільними вікнами відразу після завершення будівництва оселі. На початку зими, коли в сірих холодних сутінках журилися села, червоні грона калини звеселяли серця селян, наповнювали їхні душі спокійним чеканням світлих змін. Недаремно калину називали в народі «гордовиною» - вона була прикрасою, гордістю зимового українського садка. «Не ламайте калину, бо накличете мороз», - попереджала мати дітей, які влаштовували свої забави під калиновими кущами. Але саме після приморожування плоди калини вживали і старі, і малюки. З калинових ягід готували начинку для пирогів - «калеників», киселі - «калинники»», настойки - «калинівки», приправи до м`ясних страв. Майже в кожній селянській родині калину застосовували при захворюваннях. Бабусі завжди пропонували неслухняним онукам, які морозної пори на вулиці «наловили дрижаків», гарячі цілющі калинові напої з медом.
Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує. Квітне і плодоносить калина в луках і садочках, виграє калинове диво зелено-біло-червоними барвами у прислів’ях, піснях, казках і легендах. Звідки взялася калина ? Розповідають, що колись напали на українське село вороги. Дівчина-красуня, яку схопили бусурмани, вирвалася і почала тікати. Але раптом розірвалося її червоне намисто і розсипалися по землі яскраві намистинки, з яких через деякий час і повиростали калинові кущі.
Калинові кущі часто саджали на могилах. «та висип же, мила, високу могилу, та посади, мила, червону калину», - співали козаки. Схиляються червоні кущі в луках і на козацьких могилах – журиться, сумує Україна. Та знову і знову її безмежжям лунає: «А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!»
2.складіть 6 запитань до тексту.
моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. зветься воно василівкою, на честь хлібороба василя, який першим поставив тут хату.
той василь дуже вдало вибрав місце для оселі. опис місцевості села я почну з опису річки. вона тиха, заросла комишем. річка протікає відразу а околицею нашого села. там купаються місцеві гуси, а на березі пасуться корови.
а далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. весною він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав. зі степом стикаються рівні зелені поля. тут агрофірма та фермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще — овочі.
на схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. він має штучне походження. його вирили десь сімдесят років тому. саме сюди селяни ходят та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комиш та жаби.
ще на річці водяться видри, білі чаплі, навіть хижі ласки. в степу можна зненацька наполохати зайця або ховрашка. а одного разу, коли зима була холодна, люди бачили просто за околицею села старого сірого вовка.
але наше село цивілізоване. в ньому багато вулиць, навіть є так звані “краї” . наприклад,та частина села, що знаходиться біля річки, зветься “жабівкою”. у нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок, будинок культури. ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветься селом, а не хутором. до нас можна доїхати з районного центру на автобусі, який ходить тричі на день.
більшість селян живе у садибах. вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. проте біля сільради є кілька двоповерхових будинків з квартирами.
коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. а потім повернуся до рідного села, бо мені до вподоби жити серед природи.
Утворення Київської Русі було цілком закономірним явищем в історії слов’янських народів Європи. Слов’яни другої половини першого тисячоліття перебували на приблизно однаковому рівні розвитку. В південних слов’ян починають утворюватися власні держави.
Наприкінці 8 – на початку 9 століття утворилася Праукраїнська держава – Середньодніпровська Русь. Головну роль у житті нової держави відігравали племена полян – саме вони прибрали собі назву "русь”. Від імені "русів” пішла й назва нової держави, а столицею її став древній центр полян-русів Київ. Отже, була сформована держава Київська Русь.
Розвиток Праукраїнської держави було перервано захопленням Києва варязьким конунгом Олегом у 882 році. Змінилася політична організація держави: замість конфедерації праукраїнських племен на чолі з князівською династією Києвичів утворилася держава імперського типу з князівською династією варягів Рюриковичів. Характерними для держави імперського типу стали підкорення й визиск інших племен і насильницьке розширення території.
Київська Русь об’єднала племена й народи від Карпат і до Волги та від Прибалтики до Росі, з визначною роллю русів- українців з столицею стародавнім Київом. У Київській державі створились умови для прискореного завершення формування української мови – головної ознаки народу. В своїй основі вона мала народну говірку полян-русів середньої Наддніпрянщини, яка активно впливала на говірки сусідніх племен і водночас вбирала в себе їх елементи.
У 11 столітті розмовна мова жителів Середньої Наддніпрянщини у своїй основі була разюче подібною до мови українців 19 століття.
Поряд із народною існувала й писемна мова.
У 12 столітті у літописах з’являється назва "Україна”, яка означає "край”, "земля”, "країна”. У Київській Русі завершилося формування українського народу за головними етнічними показниками. В цьому полягало одне з історичних значень Київської Русі в історії.
Объяснение: