1. Простий дієслівний присудок ужито в реченні А) Суха морська трава може шелестіти під ногами.
Б) Село стоїть у всій своїй одвічній красі, душевній просвітленості.
В) Нам треба триматись разом.
Г) На Великдень перший раз зозуля може закувати.
2. Складений дієслівний присудок вжито в реченні
А) Поговорили на раді та й розійшлись, забули.
Б) На Січ почали вчащати посли від турка.
В) Давнє золото було розміняно на мідяки дрібних, а інколи приватних починань.
Г) Турки рідко користались із рушниць.
3. В якому з поданих речень є іменний складений присудок
А) Земля почала зеленіти тендітною травою.
Б) Я вірші почав писать під вечір золотий.
В) Як прагне людство в злагоді іти назустріч сонцю, радості й труду!
Г) Ми чисті перед совістю, нащадками й планетою.
4. Іменну частину складеного присудка виражено прикметником у реченні
А) А церква й довкола церкви – мов великий живий квітник.
Б) Що в тебе вийшло – тарантас чи дишло?
В) Добре діло – правду говорити сміло.
Г) Вечір був м’який, теплий, настояний на степових пахощах.
Д) Мабуть, природа створила хлібну зернину в мить високого натхнення , яке
витратила вона й на саму людину.
5. Складений дієслівний присудок ужито в реченні
А) Почало рясно осипатися на бульварах Києва жовтогаряче листя.
Б) І в чи не найголовнішому слові нашої мови „життя” предки не лише воздали
заслужену хвалу житу-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства.
В) І в зернину, у цей маленький тугий злиточок матерії, стільки вкладено
життєвої енергії, добра, безсмертя, що його таїна й досі здається нам магічною.
Г) Людей, які прийшли з доброю місією, із чистим серцем чи доброю новиною на
нашій землі завжди зустрічали з хлібиною на вишитому рушничку.
Д) Одвічним спокоєм, урівноваженістю віяло від усього, що впадало Григорію в
око.​

Який чарівний світ навколо нас! Він озивається до кожного сотнями, тисячами звуків. Тонкі ніжні листочки шелестять на вітрі, дзюрчить чисте джерельце, лунко падають на землю великі краплі дощу. Природа також дарує нам розмаїття кольорів. То вона огортає землю ніжною білизною снігу, то обсипає яскравими барвами весняних і літніх квітів, то обдаровує її осіннім червоним золотом. Кожен день приносить щось нове у світ, який нас оточує. Щаслива та людина, яка вміє помічати ці зміни, передавати художнім, словом романтику природи, відчувати себе її частинкою.

Дійсно, існує схожість у тому, як зростають молоді травинки чи пагінець малини і дитина. Спочатку вони маленькі та ніжні, бояться холоду і сильного вітру, життєвих незгод, але потім міцніють і стають сильними. У кожному з віршів поета наявна людина, яка є частинкою природи. Ми розуміємо, що це він сам росте із травою, з кущем малини, запрягає сонце, аби виїхати назустріч весні, іде розсіяний і босий з сонцем на плечах. Адже навіть звичайні дерева, квіти, птахи, виявляється, можуть "розповісти" дуже багато. Варто лише придивитися пильніше. І тоді квітучий кущ ромашок у саду перетворюється на зграйку дівчаток у віночках. Стара розлога тополя обабіч дороги стає задуманою бабусею, яка обгорнулася великою зеленою хустиною, а хмари в небі перетворюються на химерні фортеці, замки, на чудернацьких тварин і птахів. Варто лише частіше дивитися на все, що оточує нас на землі і на небі.

Объяснение:

ВУЛИЦЯ МОГО ДИТИНСТВА

У кожної людини є найдорожчі місця в житті. Для мене — це вулиця, на якій я виросла. Зараз живу далеко звідти, але завжди пам’ятаю про неї і повертаюся туди.

Це маленька затишна зелена вулиця носить назву «Соборна». Духмяні грона білих акацій, п’янкий аромат жовтих лип, пухнастий цвіт струнких тополь, чарівні листя кленів — такою запам’яталася моя вулиця.

Наш колишній триповерховий будинок стоїть у затишному місці. У маленькому зеленому дворі багато яскравих квітів.

Запам’ятався мені на нашій вулиці і старовинний білий будинок із колись розкішним, а тепер, на жаль, занедбаним садом. Де-не-де збереглися маленькі одноповерхові будиночки в квітучих деревах і густих кущах.

Нещодавно ми з мамою ходили нашою вулицею. Початок її веде від Дніпра, від нашої улюбленої набережної з красивим пам’ятником — гордим вітрильником. У кінці вулиця знов повертає до річки через відому алею Слави.

Яка краса на Соборній восени! Дерева стоять у багряному, жовтому листі, яке потихеньку спадає додолу. Йдеш по ньому, наче по прекрасному м’якому килимі. З Дніпра доноситься свіже повітря. Відчуваєш незвичайний спокій і повне злиття з природою. Такий мій рідний куточок у Херсоні — вулиця Соборна.

Здається мені, мов у казці, Життя тут щасливо іде. І знову всім серцем бажаю Вернутись в дитинство своє.