1. Пройди усі шляхи, що має їх життя (І. Качуровський). 2. Доки є дорога й рух, доти, брате, ми безсмертні (Б. Олійник). 3. Душу, тіло
ми положим за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацького роду
(П. Чубинський). 4. Благословенна наша вся родина, яка тернистий шлях
пройшла до волі (С. Жук). 5. Горджуся, що батькові руки святі мене зі-
грівали і гріють в житті (В. Ковалівський). 6. Поки виросли в нас крила,
рідна мати нас учила (П. Куліш). 7. В краю дитинства я стежок шукаю,
якими ніби вчора ще ходив (Г. Коваль). 8. Я думкою лину, мій батьку, до
тебе, щоб розвіяв ти тугу, додав мені сил! (В. Куликов) 9. Я розправляю
над землею крила над рідною, де я ходить навчивсь (О. Ісаченко).Зробити синтаксичний розбір речень​

Микола Вороний — талановитий поет і критик, історик і перекладач. Та працювати на повну силу він не міг через переслідування, звинувачення в контрреволюційній діяльності, арешти. А вся провина полягала в тому, що поет дуже любив свій край, український народ, уболівав за Його долю.Цікавився М. Вороний історією України, знайомився з літописами, працював з архівними документами. У Галицько-Волинському літописі він знайшов один факт, який його дуже зацікавив. Князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана. Оточений пошаною й увагою, хлопчик швидко забув рідний край, свої звичаї. А старий хан сумує за сином і, щоб повернути його, споряджає до Києва посланця, щоб той нагадав юнакові про його край, рід і умовив повернутися назад. Та не схотів той ні слухати, ні повертатися. «І дав йому Ор зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». Т прийшов у землю свою», — говориться в Іпатському літописі. Саме ці слова автор виніс у епіграф, передавши почуття людини, яка забула рідний край, та вказавши на можливість відновлення любові до рідного краю.

"Вихованість — це вміння поводитись". Що ж означає вміння поводитись у колективі? Бути вихованою людиною — це і вміння вітатись, і підтримувати в товаристві розмову, і правильно їсти, одягатись, і вміння поводитись у громадських місцях. 

Та неправильно мислять ті, хто вважає, що вихованість зводиться лише до гарних манер. Коли говоримо "вихована людина", ми маємо на увазі щось більш глибоке в людині, і передусім внутрішню інтелігентність. А це означає бути уважними до інших, тактовними, скромними. 

Бути ввічливою, вихованою, витриманою людиною не так-то легко. Тут потрібні і самодисципліна, і готовність іноді поступитися власними вигодами, звичками і, найголовніше, почуття поваги до інших людей, до колективу, відповідальність за свої вчинки перед суспільством.