1. Складним із різними видами зв'язку є речення
А) Щоб затримати якнайдовше цвітіння, утримуйте рослини в якомога нижчій
температурі або принаймні на ніч виносьте до прохолодного приміщення.
Б) Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце.
В) Я опустив руку з чирям у воду, але воно навіть не нахилилося до води. Серед
якої виросло.
Г) Михайло якраз натрапив на ту розмову чи суперечку, встряв у неї й почав
доводити інспекторові, що він не має права лаяти учнів, і сказав щось образливе
для самого інспектора.

Поспешішь- людей насмішиш. якщо поквапишся, зробиш л. погано, невдало. йдеться як рада діяти не поспішаючи, щоб не допустити помилки, промаху і не викликати глузувань, або як докір в поспішності, яка призвела до плачевного результату. прислів'я власне російська, на що вказує її римований характер. звідси і відсутність варіантів. римовані прислів'я про шкоду поспіху відомі як в російській, так і в інших мовах: спех - людям на сміх; що скоро, то чи не споро; польск. ziy pospiech - ludziom па smiech; ким. eile mit weile і т. п. римування в них - спосіб підвищення експресивності сказаного. ш - поспішиш - людей насмішиш! поспішають щось на пожежу, а у нас, слава богу, не горить! (м. салтиков-щедрін. господа голов-леви). - чи не так, владика, апостол-то вчив, а? згадай його, повинно бути так: а то, глядь, як б не поспішити, та людей не насмішити. (і. лєсков. на краю світу). - якщо ви бачили, що ваше пристосування невдале навіщо ж так гучно рекламувати? ось і виходить: поспішиш - людей насмішиш. (а. бєлінський. міст через фонтанку). мені було соромно обернутися і глянути на наташу. - вранці я поспішив хотів швидше виконати її прохання. о, як мудра народна мудрість, яка вчить нас: «поспішиш - людей насмішиш! ». але ніхто не сміявся. (а. олексин. дуже страшна історія). ср : тихіше їдеш - далі будеш; поспішність (поспіх) потрібна тільки при лові бліх; швидко добре не буває.    поспішиш - людей насмішиш. ср тихіше їдеш, далі будеш; що скоро, то чи не споро; ускач не напашешься; горобці поспішали, та маленькими вродили. -але ж мені їхати треба, - сказала вона [анниній-ка]. - про те-то я і говорю. ємо да поговоримо, а потім і поїдемо. благословясь да богу , а не так як-небудь: стриб да шусть! поспішиш - людей насмішиш! поспішають щось на пожежу, а у нас, слава богу, не горить! салтиков-щедрін, господа головльови. - а головне: не баритися, діяти швидко, - сказали в один голос румянцев і чернишов. - цілком згоден з вами, панове генерали, - кивнув їм апраксин. - ми й справді в усьому поспішаємо занадто. а як тут поспішати ? . поспішиш - людей насмішиш. шишков, омелян пугачов. і ось десь, дуже далеко, нічну тишу порушили особливі, властиві тільки гусям, застережливі переговори. здавалося, досвідчені, літні й старі попереджали молодь: «не поспішайте, встигнете, поспішиш - людей насмішиш і ще гірше - життя втратиш» панферов, волга-матінка річка. бризгалов. , виніс креслення і подав їх карлу. - все в цілості, як було мені доручити паном брено. поважний він зодчий за віком і не до лиця б йому поспіх. за прислів'ям: поспішиш - людей насмішиш. а то й гірше. форш, михайлівський замок. але вже зроблений, пляшка [із запальною рідиною] блиснула в повітрі. а володимир не тільки запалив свою, але, виявляється, бачив і те, що болдирєв кинув незасвічену. - не квапся, афоня! - крикнув він. поспішиш - людей насмішиш. і. абрамов, рубежі сорок першого. - їх, батюшка, не по силі і терпінню задумали справу! та хіба тут висидиш рішення? у нас, пане, справи лежать польоту років, а то і поболе! воно й краще вилежуються. сказано: поспішиш - людей насмішиш! а тут, дивись, полежать-полежать, а там сперечальники помі- рятся, а то і помруть. є. федоров, кам'яний пояс. а юдін не поспішав. ще і ще оглядав він з усіх боків нещасливу баночку, зчищав з її стінок якісь невидимі піщинки. ось уже покінчив з вимірювальним приладом, тепер треба вкласти його в сталевий циліндр. і це проробляє він не поспішаючи .. - поспішиш - людей насмішиш. стара приказка. чув я навіть, що її потрібно здати в архів. а мені думається - в нашій справі вона ще не постаріла. і. осипов, друзі. - даль: поспішиш - людей насмішиш; михельсон: посп шити, людей насмішити; соболєв: поспішиш - людей насме шішь

Козакові і смерть, і рани не дивина. якби він довго опла­кував загиблих друзів та панькався з кожним слідом шаблі на власнім тілі, то вік не мав би часу не те що бити ворога, а навіть з’їсти та заспівати пісні. подужчав вітер, і веслярі, поклавши весла в чайки, взялись похмуро до сухарів та риби. орендарен-ко віддав стерно сусідові, ще кремезному, хоча й підтоптано­му, діду щириці й гукнув, аби усі почули: —    а що, панове молодці, поопускали вуса, мов ті соми на березі? ! злякались турків? —    шкода хлопців…—    це тільки перший бій. і перші втрати… — мовив отаман журно. — ніхто не знає, хто з нас повернеться й побачить не­ньку січ… але хіба нам вперше дивитися кощавій в хижі очі й орати синє море? ! — підвищив голос, немов підтяг струну.— хай бусурмани журяться, ждучи страшної помсти…— схопила б їх запупиця! — додав щириця. невдовзі, дивлячись то вдалину, то на вітрила, січовикипомітили тривожні зміни. мов білогриві коні, по морю бігли хвилі, сховалося у сірім мреві сонце, і вітер дужче й дужче зри­вав зі щогл полотнища.—      тимоше, буря буде,— сказав непран отаманові.—    то турки дмуть з очакова, щоб поспішали ми до султа­на в гості…—    чи до шайтана в зуби.—    у нього й так завізно. поки розмістить бусурманів, пос­ланих сьогодні в пекло, то ми босфор пливли останніми. попереду, неначе біла хмара, роз­кинувши широко крила, летіло біля трьохсот вітрильників.  такої сили чайок ще не виходило в козацьке чорне море. доб­ряче, видно, розмахнувся тарас трясило на варшаву, коли послав такий удар стамбулу. це хвилювало непрану душу, ті­шило, що рідний край зведеться і скине пута. він милувався нестримним бігом чайок, невпинним плеском весел, глухим бринінням снасті, що в ньому ледь уловлювався суворий голос думи, ще не народженої, ніким ніде не співаної, але вже існу­ючої, неначе воля, якої жде вкраїна і за яку вони прорвалися на цей безмежний простір.на море швидко й густо лягала чорна ніч. із байдака хмель­ницького передали всім чайкам: не зупинятись на ніч, не від­ставати, а йти щосили до босфору. неначе привиди, човни щезали в темряві, у гулі й свисті вітру… ставало смутно від са­моти, від мороку, від шурхоту вже ледве видних хвиль. нарешті все покрила важка пітьма. ні місяця, ні зір у небі, ні вогника у всьому світі. байдак і темрява. навальний дужий вітер і стугін моря, схожий на… ні, він ні з чим не схожий, цей голос моря, йому немає рівних! розкотистий, величний, мото­рошний, він ошелешує того, хто вперше почує бурю, й проймає душу холодом тому, хто вже раніше спробував нічного ґерцю з морем. вода кипить, розгойдується, неначе тісно їй у вели­чезній чаші, неначе хтось, іще могутніший і невблаганніший, безжально тисне, гонить її у невість із берегів, межи яких їй так спокійно й зручно. розбурхана, до дна стривожена, вона сліпа й нещадна в своєму жасі й натиску, в своїй безмежній силі.