1. Складним із сполучниковим підрядним і безсполучниковим зв'язком є речення
А Нехай серця не знають супокою, хай мрії обганяють часу біг, і наша юність
буде хай такою, щоб їй ніхто не заздрити не міг.
Б Весняне сонце ще не було пекуче, воно лише приємно пригрівало живим
теплом, і степ дихав вільготно.
В А я додам: любити можна поезію в добу ракет, бо, дивна річ, людина
кожна якоюсь мірою поет.
Г Над вечір хуга втихла, хмари на заході почервоніли, сніг стужавів і гостро
заблищав, а повітря стало прозорим.
2.Складним із сполучниковим підрядним і безсполучниковим зв'язком є
речення
А Місто ангелів і дощів на казкові малюнки схоже, тільки ангелів — ні душі,
а лиш просто так перехожі.
Б Сіре небо кошлатилося брудними отарами, блищала дорога, а над річкою
та над калюжами підіймався серпанок.
В І все ж прожити, певне, так годиться, щоб старість не промовила бува: ти
був, козаче, щедрим на дурниці і на красиві та пусті слова.
Г По-осінньому тихо цвітуть небеса, мила погляду й серцю билиночка кожна,
і така навкруги невимовна краса — не любити цю землю, їй-богу, не можна.
3.Складним із сполучниковим сурядним і підрядним зв'язком є речення
А Тільки цвіркун цвіркоче в житі, шелестить сухий колос та інколи
підпадьомкує перепелиця.
Б Я слухав рідну пісню, рідну мову, і вона лилася струмком, у якому
переплелися запахи калини, чебрецю, лепехи.
В А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів
по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли.
Г Можна знайти в природі півтони, можна життя спинити на півслові, але
нема в житті напівціни, але нема в житті напівлюбові.
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:
Та де б не ходив я в далекій дорозі,
В чужім чи у ріднім краю,
Я згадую вогник у тихій тривозі
І рідну хатину свою.
Бо дивляться в далеч засмучені очі,
Хоч тінь там моя промайне.
Бо світиться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!
Объяснение: