1. У присмеркові доброї дібровості пшеничний присмак скошеного дня. На крутосхилах срібної дніпровості сідлає вічність чорного коня (Л. Костенко). 2. Де ти єси, ясна водо, де тих
зорі полоскались, де білі хмари тінню брались? (В. Стус). 3. Блискуча упряж, наче золото.
горить на гарних румаках (Юрій Клен). 4. І тільки гриви... курява... і хвіст... лунких копит
оддаленілий цокіт (Л. Костенко). 5. Я із надій будую човен, і вже немовби наяву з тобою.
ніжний, срібномовен, по морю радісно пливу (В. Симоненко). 6. Плавно, поволі сунуть битим
шляхом широкі мажі з халабудами й без них (В. Малик). 7. Світе мій гучний, мільйонноокий,
пристрасний, збурунений, німий... (В. Симоненко).
Зробити морфологічний розбір
Гармонія людини і природи як велика духовна цінність.
Людина є створінням природи, тому, очевидно, вони нерозривно пов"язані, вони складають єдине ціле. Зрозуміло, якщо природа може існувати (і існувала) без людини, то людина ні в якому сенсі не може існувати без природи. Людина завжди брала від природи те, що потрібно їй для існування: іжу, одяг, будівельні матеріали тощо. У наш час все змінилося, ми використовуємо більше синтетично створених матеріалів, а залишками від їх виробництва забруднюємо те, що залишилося від колишнього багатства природи. Світ рослин, тварин, світ чистого повітря, на жаль, все більше віддаляється від сучасної людини, а це означає, що людина втрачає колишню гармонію зв"язку з навколишнім середовищем. Люди, я вважаю, що нам треба насолоджуватися цією природною красою, поки ми ще маємо таку можливість.