1) У реченні Тихий на вдачу й поміркований, звиклий таїти свої щирі думки й вчиняти Богданову волю, Виговський і тепер не виявив і словом свого збудження проти Москви... (І.Нечуй-Левицький) означення відокремлюютбся, тому що:

А) прикметниковий (дієприкметниковий) зворот стоїть після озвучуваного іменника.
Б) одиничний прикметник (дієприкметник) стоїть після іменника, перед яким уже є означення.
В) прикметниковий (дієприкметниковий) зворот стоїть перед означуваним іменником і має додаткове обставинне значення (причини).
Г) прикметники чи дієприкметники (з пояснюваними словами або без них) є означеннями до особових займенників, незалежно від того, чи вони стоять після займенника, чи перед ним.
Д) прикметники чи дієприкметники (з пояснювани словами або без них) відірвані від означення іншими словами, особливо присудком.
Е) означення стосується іменника, якого в цьому реченні немає.

2) У реченні Ділим життя щасливе і нове, як рік врожайний коровай ділили (Г.Чубач) означення не відокремлюєтся, тому що:
А) прикметниковий (дієприкметниковий) зворот стоїть перед озвучуваним іменником і не має додаткового обставинного значення.
Б)одиничні прикметники (дієприкметники) стоять після іменника, перед яким немає означення, і не мають інтонаційності, стилістичного навантаження,
В) означення за змістом стосуєтся не так підмета, як присудка.
Г) означення стоїть після неособливого займенника, узгодженого з ним.

1. Чорний верх, розшитий білими перлами, робив поставу княгині Ольги врочистою і стрункою (Р. Іванченко). 2. Нині ця памʼятка, названа Реймським євангелієм, нашої культури XI століття зберігається в приміщенні національної бібліотеки Франції (О. Балабко). 3. Чарувала думку поета краса

придунайських просторів із скіфськими могилами, гаями, вкритими пізньою осінньою позолотою (І. Пільгук). 4. Це старовинне козацьке полкове місто Переяслав, колись красиве й горде, тепер було зруйноване, занедбане (Д. Чуб). 5. Олександр Вертинський став виразником музичного обличчя

Парижа 20-х - початку 30-х років, співаком, популярним у всій Європі (О.

Балабко).

Доля карбувала його життя у формах трагічних. Виявляється, один повсталий проти всіх може важити більше, аніж багато повсталих проти одного ... Повстанець Шевченко був гнівною мовою цілого поневоленого народу ; мовою колючою, як дріт, але правдивою та прозорою, як сльоза. Мовою, в якій бурхлива епоха відлунювала в розлогих думах бандуристів — сама Україна була потрощеною бандурою з обірваними струнами. Разом з усією Росією — булав ярмі царсько-кріпосницької системи. І яких же нелюдських сил треба було, щоб відкрити очі сліпому народові ! А він підняв його, пригнобленого та приниженого, розтоптаного із землі, указуючи на шлях та розплющуючи очі.

Поет прагнув розбудити пам’ять народу, нагадати про мужність і незалежність наших предків. Він закликає нас подивитися на свою країну й «полюбити щирим серцем велику руїну».

Вимучений фізично, та не зламлений морально, Шевченко навіть після заслання не зрікається України, продовжуючи писати.

Існують закиди на те, що Шевченко — атеїст, але він відстоює християнський ідеал згармонізованої людини, яка живе у згоді з собою :

Добре жить

Тому, чия душа і дума

Добро навчилася творить.

Про Шевченка написано тисячі томів досліджень, та найпроникливішим шевченкознавцем був і залишається народ, про якого він писав; народ, який все це пережив.

Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття , наше минуле і нашу надію на майбутнє.

Для мене Шевченко — це невичерпане натхнення, яке стане опорою для великих справ задля моєї України.