1.Укажіть складне речення з різними видами зв'язку:
А Вiн вiдчинив балкон навстiж, свіжiстю вітру війнуло в обличчя, і це зовсім зняло з душi очманіння.
Б Вагончик, у якому вони сидiли, виявився зручним для житла: не тiсно, затишно, i пiд ногами почувається палуба.
В) Настрiй помітно покращав: зникла ота внутрiшня пригнiченiсть, яку не приховаеш вiд людей.
Г )Людина зупинилась проти вітру, що дмухав течiєю вздовж долини, де текла рiка.

2) Укажіть, якi види зв'язку наявні в реченні:
Настане день, настане час- і розіллється знов медами земля, що освятив Тарас
своїми муками-дiлами...

А ) сполучниковий сурядний і підрядний.
Б) безсполучниковий та сполучниковий сурядний
В) безсполучниковий та сполучниковий пiдрядний;
Г) безсполучниковий та сполучниковий сурядний i пiдрядний.

3) Укажіть, зі скількох частин складається речення:
Мовчали зажурені поля, нiмувала нас чена рубцями-переметами дорога, тільки діброва, до якої він саме дійшов, переспарювалася з хуртовиною і вітром.
A) iз двох;
Б) з трьох
В) з чотирьох;
Г) З п'яти

4) Складним iз безсполучниковим та сполучниковим сурядним зв'язками с речення:
А) Плачуть дощі в снігах, просять вітри спочину, і розбивають в прах зоряну павутину.
Б) А я додам: любити можна поезiю в добу ракет, бо, дивна річ, людина кожна якоюсь мірою поет.
В) Відскрипіла возами осінь, на санях вiд'їхала зима, i вер бовим човником прибилась до бродiв весна.
Г)Сиплеться, осипається листя, гнуться, горбляться берези,посміхається крізь сльози осінь і на є журбу на мою наболілу душу.

Що таке щастя? У кожного своя відповідь. На мою думку, щастя – то відчуття задоволення людиною своїх успіхів у праці, житті, приємні почуття від пізнанного, пережитого, побаченого, відчутого.

Кожна людина цінує своє щастя і намагається утримати його подовше. Скільки людей – стільки думок. Одні вважають, що щастя у багатстві: шикарні особняки і домашній персонал в Одесі, дорогі авто і прибутковий бізнес – все це для них складові щасливого життя. Для інших щастя у здоров’ї рідних та близьких, у пізнанні світу, прилученні до мистецтва.

Я вважаю, щаслива та людина, яка вміє бути успішною, духовно зростати – сама здобуває своє щастя, яким би воно не було.

У оповіданні Олекси Стороженка “Скарб” щастя само прийшло до лежня Павлуся, який нічого не робив, а тільки спав. Але то умовне щастя, за ним стояла важка праця інших людей ради задоволення Павлуся. У наш час діти сучасних скоробагатьків і акул бізнесу і є такими “павлусями-лежнями”, які часто ведуть паразитичний споживацький б життя. Чи позаздриш Павлусеві? Особисто я – ні! Нічого не робити і “пухнути” від їжі – то не природно для людини розумної. А от в оповіданні “Цвіт щастя” Б.Лепкого маленький хлопчик сам вирішив шукати  загадкову квітку щастя, хоч вона, за розповідями матусі, далеко. Він глибоко вірить у чарівну силу квітки щастя, прагне її знайти, не боїться жодних перешкод; він мрійник. Герой пізнає життя, не залишає надії знайти квітку щастя. Вже сам пошук робить його щасливим. Щастя не приходить саме, а дістається часто важкою працею.

Оті для мене щастя – то своєрідний пошук чарівної квітки пізнання і натхнення. З насіннячка я рощу цю квітку, пізнаючи світ і людей. Я щаслива, що мною пишаються мама і тато, радію усмішкам своїх сестричок, досягненням рідних. Дякую Богові за сонячний день і пташиний спів, за здоров’я рідних і достаток у родині, за успішно прожитий день, за зроблені справи.

Отже, щастя для мене в успішному поступі життя. Уявляю людське щастя як ясне сонечко, що світить для всіх і усміхається. Тільки ті, що бояться яскравого проміння, не пізнають шасливих хвилин. Щаслива людина випромінює позитивну енергію, обдаровує нею інших.  Григорій Сковорода писав: “Щасливий той, кому вдалося знайти щасливе життя; але щасливіший той, хто вміє користуватися ним”. Так користуймося ним!

По сивих водах небес плив місяць. Наче обгорнутий блискучою фольгою, він розливав по нічному небу хвилі м'якого проміння, і тихо слав холодне світло донизу, й під тим широким і байдужим усміхом усе набрало якихось легких і неначе нереальних обрисів. Полегшали будинки, здавалися не такими громіздкими; обличчя людей стали вродливіші й таємничіші; гілля дерев, опушене молоденьким листям, особливо переблискувало й пахло. Мовчазна і велична стояла Софія — у місячному промінні рівно, спокійно світились її бані.

Ішов по нічних, безлюдних вулицях... Місяць у небі побільшав і пояснішав, безмежні потоки блідого світла затопили місто. І місто стало тихе, замислене, вродливе якоюсь особливою весняною вродою. Ще ясніше й величніше світилися бані Софії, її споруда наче була символом єднання цього прекрасного світу, цієї весни з голубим єднанням ночі, з поодинокими мерехтливими зорями