1. Усі слова є прислівниками в рядку:
А. випадково, весною, пішки;
Б. на пам’ять, завширшки, втричі;
В. поріг, по-моєму, прекрасно;
Г. любо-дорого, навзаєм, використано.
2. Прислівник відповідає на питання:
А. який? чий?
Б. що роблячи? що зробивши?
В. як? наскільки? навіщо?
Г. скільки? котрий?
3. Які прислівники можуть утворювати ступені порівняння:
А. якісні, відносні, присвійні;
Б. якісно-означальні;
В. обставинні часу;
Г. обставинні причини та місця?
4. Прислівник "набагато" належить до розряду:
А дії;
Б. міри та ступеня дії;
В. причини;
Г. якісно-означальні.
5. Помилку в утворенні форми ступеня порівняння прислівника допущено в рядку:
А. найліпше;
Б. більш актуально;
В. найменш вдало;
Г. менш гірше.
6. Усі прислівники пишуться з двома -нн- у рядку:
А. прекрасн..о, невблаган..о, незграбн..о;
Б. грішн..о, невпин..о, живописн..о;
В. рівнин..о, туман..о я;
Г. бажан..о, попідтин..ю, перлин..о.
Середній рівень
7. Установіть відповідність між прислівниками та їх розрядами за значенням (за кожну правильну відповідь 0,25б.)
1. довіку А. причини
2. ліворуч Б. часу
3. спересердя В дії
4. по-українськи Г. місця
8. Установіть відповідність між прислівником та формою ступеня порівняння прислівника (за кожну правильну відповідь 0,25б.)
1. холодніше А форма найвищого ступеня порівняння
2. найбільш чисто Б. складена форма найвищого ступеня порівняння
3. найгірше В форма вищого ступеня порівняння
4. більш вдало Г. складена форма вищого ступеня порівняння
Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять селяни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить кожен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума.
Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, непосильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч.
Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам'ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.