1.Установіть відповідність між складнопідрядним реченням і типом підрядності: 1.неоднорідна підрядність

2.однорідна підрядність

3.послідовна підрядність

4.мішана підрядність

А.Як же нам жити на рідній землі, щоб зникли навіки невігласи злі, щоб наша квітуча і щедра земля справді для людства раєм була.

Б.Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте колосся, як гладить милому волосся щаслива, ніжна наречена.

В.Над світом стояла така благословенна тиша, що було чути, як кущики жита ронили краплі роси.

Г.Мабуть, тому тривога нам дана, щоб оновлять любов в її горнилі, щоб воскресала вона в радості і силі, неначе вічні древні письмена.

2.До складнопідрядного з підрядним обставинним мети НЕ належить речення: …

Виберіть одну відповідь:
Щоб не сидіти без діла, дід став бджіл розводити та допомагати бабі в городі товктися.

Здивований, кінь перечекав, не рухаючись з місця, щоб не скаламутити води.

Отаман дав знак, щоб галера спинилася.

Під вогнище ми видовбали в піску яму, щоб не розшарпував вітер вогню.

1)б...,.
2)б . ...
3)а
4)а
5)г...
6)г
7)б/в/г
12)неосвітлене приміщення
ще не освітлене приміщення
13)впадати в очі
побілілий
наболіле питання
виписати журнал..
який тікає
який зупинився
який гає
бажаний результ
11)намальована художником картина
статуя,прибрана для музею,сяє від блиску
народна пісня Галичини,оспівана в думах і піснях
17) почорнілий,побілілий лий,змарнілий,повеселілий,пожовтілий,заколотідий,обгорілий,спітнілий,зарослий
відцвітаючі,зеленіючі,працюючі,сплячі,палаючі,думаючі
написаний,прочитаний,збудований,переритий,розбитий,намальований,вимитий
18)к(и)дати,в(и)падок,в(і)рші,в(і)ршів,(о)лень,сп(и)на,немає час(у),щ(и)пці,гр(о)шей,др(о)ва,ф(о)льга,к(у)рятина,будем(о),д(о)нька,р(е)шето,з(а)гадка/заг(а)дка
16)не писаний
неспіймана
не придбаного
не куповане( за це речення гарантію не даю)

Слова мораль, етика сприймають­ся в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто ро­зуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого — моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс», «мораль­но-трудове виховання», «моральна стій­кість» людини-гвинтика . Чи не закладені ці нещирість і докучливість у самій при­роді моралі? Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми їх звемо моральними, — це, звісно, цікаво, важливо для кожного. Але, можливо, правий Фрідріх Ніцше, і най­суттєвіше в житті людини починається якраз «по той бік добра і зла»? Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачи­мо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся моральі полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звіль­няючи себе і своїх близьких від злиденності й прини­жень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них?Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаю­чись із проявами справжньої моральної шляхетності? З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого — кому не доводилося стрічати простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною до­бротою? І навпаки — високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Втім, ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємо­ся в царину етики, царину роздумів про людську мо­ральність. Бо ж від оцих гірких і пекучих питань не­можливо просто відмахнутися, до них знову і знову підводить нас саме життя. І ще одне: чи можуть узагалі існувати якісь остаточні загальнозначущі відповіді на такі запитання, чи не йде кожен тут своїм шляхом і обирає те, що йому ближче? А коли так — навіщо потрібна тоді наука етика? Поміркуймо. Насамперед зважимо на те, що й справді поняття моралі й моральних цінностей у нас, м'яко кажучи, заексплуатовані. За роки радянської влади ввійшло у звичку латати «моральним чинником» усі дірки дряхлі-ючого суспільного організму; не дивно, що у своєму падінні збанкрутіла система потягла за собою все по­в'язане з нею — так криза моралі соціалістичної обер­нулася на девальвацію моралі загалом. Тим часом чим гостріші проблеми постають перед нами, чим непевніші перспективи на майбутнє — тим невідворотніше прагнення сучасної людини знайти якийсь твердий Грунт під ногами, те, заради чого варто було б жити, що могло б слугувати своєрідним камер­тоном її збудженій душі, мірилом її вчинків. Свідомо чи несвідомо вона знову й знову звертається до кардинальних питань моральності, питань вибору мо­ральних цінностей. Ми не можемо відкинути їх уза­галі — так той, хто вирішив би не дихати, хвилиною раніше або пізніше все ж таки ковтне свіжого повітря. Втім, окреслена ситуація заслуговує на те, щоб придивитися до неї пильніше. Адже — попри всюзаяложеність традиційних моральних стереотипів, що давно всім набили оскому — чи можемо ми щиро сказати, що наше життя, наша культура справді буду­валися на засадах моральності? Що в перебігу повсяк­денного існування надто багато важили і важать уяв­лення про добро і зло, гідність і честь, обов'язок, повага до людини, вірність слову і переконанням? Ні, сказати так ми не можемо; сьогодні від нас, на жаль, дуже далекий нормальний стан людської культури, осердям якої є перелічені поняття й цінності. Невдовзі після першої світової війни й фатальних соціальних змін, з якими збіглося її завершення, все­світньо відомий мислитель-гуманіст Альберт Швейцер (1875—1965) ставить епосі медично точний діагноз: культура, в якій деградують засади етики, приречена на занепад1. Як не прикро, підтвердження цього діагнозу ми нин гаємо на прикладі нашого суспільства. Гіркий парадокс полягає в тому, що нашу культуру ще й дотепер, після всього пережитого протягом остан­ніх років, найповніше, мабуть, характеризують три славнозвісні принципи колишнього соціалістичного культурного будівництва — принципи партійності, ідей­ності, народності, — але в найбільш низькому, гротескно спотвореному їхньому втіленні. Так, наша культура була й залишається партійною (хоча тепер уже й багатопартійною), принаймні в тому розумінні, що вона призвичаює нас співвідносити слова та вчинки людей насамперед не із загальнолюд­ськими критеріями справедливості, істини, добра, а з частковими, власне партійними (лат. pars, partis — то і є частка) інтересами тих чи інших, явних або прихова­них сил.