1. Уявити ситуацію: у вашій родині відбувається обговорення питання про українську мову як рідну і національну. Скласти й записати полілог між членами родини. Використати звертання, вставні слова та однорідні члени речення. Дібрати заголовок.
Бути добрим, робити добрі справи, допомагати людям – всьому цьому вчать нас з самого дитинства, і з ранніх років всі знають, як треба правильно чинити, і мало хто дотримується цих правил. Люди найчастіше думають тільки про себе і не хочуть допомагати іншим просто так, без якоїсь вигоди. Домагаючись грошей, багатства або роблячи кар’єру важко бути добрим до оточуючих, от і здається, що їх оточують вороги, і ніхто не поспішає першим налагоджувати відносини. Навіщо ж у такому випадку робити добро? Роблячи добрі справи безкорисливо, ми допомагаємо комусь поліпшити своє життя, а значить, міняємо і весь цей світ в цілому. Сама людина змінюється внутрішньо, вона стає кращою, чистішою і не тільки допомагає іншим, але і виправляє своє життя. Не можна відкладати добрі справи на потім, або думати, що в тебе зараз немає можливості до кожен може до ншому і трохи змінити світ. Поспішайте робити добро – адже пройшовши повз, ви вже не зможете повернутися і до Найчастіше люди виправдовують себе відсутністю можливості і грошей, а свою злість і погане ставлення до людей – невдачами і труднощами: «от якби у мене був мільйон, а так що я можу, адже у мене і так все погано: важка робота, маленька зарплата, з чого я буду допомагати?». Але добро – це не сотні витрачених тисяч або до всьому населенню земної кулі – до тим, хто поруч з тобою і тоді на землі не залишиться нещасних. Як багато значать для нас добре слово і щира участь і, як рідко ми це отримуємо. Не потрібно намагатися до всім і кожному, але турбота про своїх близьких, участь і співчуття друзям, маленькі послуги знайомим і безкорислива до чужим людям – це вже сильно змінить ваш світ. Поспішайте робити добро сьогодні, адже завтра ви можете не встигнути до втратити близьких і рідних, не придбати вірних друзів, відштовхнути хороших людей і перетворитися на нікому не потрібного старого, який бурчить на всіх навколо і тяготиться своїм життям. Що означає бути доброю людиною? Так, не кожна людина добра… Не кожен знає тлумачення цього словосполучення. Бути добрим – значить посміхатися, просто всім посміхатися. Навіть тим, хто косо подивився, хто заподіяв багато зла, болю, мук, смутності, сліз, образ, печалі. Це все не є пороком для того, щоб бути злою людиною. Я вважаю себе доброю людиною. Для цього не потрібно багато грошей, потрібно просто йти назустріч і допомагати. Ось і все. Добро повернеться бумерангом, це вже доведено. І якщо мені буде зле, то я знаю, що добро завжди прийде на мені до до принесе удачу. Хотілося б, щоб добрих людей було в тисячу разів більше. Але не кожен вихований правильно, не кожному пояснили, що означає бути добрим. Деяких просто життя навчило, інші ж самі це усвідомили. Добра людина – та, у якої добрі думки. Та, хто любить оточуючих його людей і намагається їм допомагати, навіть якщо вони ведуть себе з ним не дуже добре. Добра людина може пробачити іншому практично все… І не ображається через дрібниці. Така людина думає про те, що зробити гарне і корисне, а не дурниці всякі… Вона не буде домагатися того, чого хоче будь-якої ціною, тому що вона буде дбати про інших людей теж, щоб не заподіяти їм зла, щоб їм було комфортно поруч з ним. Можна багато говорити, але якщо коротко, то доброю людиною називають того, кому небайдужа доля інших людей, і хто думає не тільки про своє благополуччя, а й про благополуччя оточуючих його людей. Добрим бути потрібно для того, щоб вносити в наш світ гармонію. Але все не так просто. Абсолютна доброта ні до чого доброго не приведе і не буде такою без своєї протилежності. Навіть у найгіршому вчинку, людині можна знайти щось хороше, потрібно тільки трошки напружитися. Бути добрим – значить виконувати свою маленьку функцію, яка дозволяє існувати нашому суспільству. При цьому не важливо, хочемо ми цього чи ні. Адже коли ми робимо добро, ми найчастіше комусь допомагаємо. Люди, не забувайте творити добро. Воно ж так мало коштує…
Тарас шевченко поема миколи вороного «євшан-зілля» розповідає про ту частину історії україни, що стосується княжої доби. описана в ній доля юнака-половця, який потрапив у полон і забув свою батьківщину. така біда, як полон, неволя, необхідність жити в чужому краї, не обходила українців. у воєнних походах потрапляли вони у полон до ворога. під час набігів на київську русь поневолювали наш народ кримські татари, турки, інші вороги, плюндрували землю, забирали в рабство жінок, дітей. вирісши на чужині, діти нерідко забували про свою батьківщину. а дехто з юнаків навіть ставав воїном у чужинському війську. хоч ідеться в поемі про події далекого часу, вона перегукується також із сучасністю. не тільки в період існування київської русі українці змушені були розлучатися зі своєю батьківщиною. наша земля часто переживала важкі часи, коли багатьом людям доводилося шукати кращої долі по чужих далеких краях. народне прислів'я недаремно каже: «нашого цвіту по всьому світу». чимало українців мешкає тепер у росії, сполучених штатах америки, канаді, країнах є половецькому юнакові про рідну землю нагадало чарівне степове євшан-зілля. українці, які не зі своєї волі ставали вигнанцями, розлучалися з рідною землею, брали з собою у далеку, часто важку дорогу те, що могло нагадувати про батьківський край: вишивані рушники і сорочки, насіння чорнобривців та інших квітів. той, кому доводилося бувати в росії, на уралі, не міг не помітити яскравих мальв, що ростуть тут подекуди в селах. яскраві дзвони наших українських квітів ваблять зір і вздовж доріг, і коло білих хат. не треба довго думати, аби зрозуміти: тут живуть або раніше жили українці. у поемі тоненька гілочка степової трави розбудила спляче серце половецького сина. це не просто літературний образ. і в житті також траплялося, що одна-єдина насінина з'єднувала людину з материнською землею. так, як це сталося в оповіданні австралійської письменниці лідії гаєвської-денес «ніжинські огірки». коли виїжджала з дому, її бабуся настя, серед різного небагатого скарбу, що взяла з собою в закордонні поневіряння, поклала вузлик з насінням ніжинських огірочків. думала бабуся, що на чужій землі в неї буде своя українська городина. але сталася прикрість: валізка у дорозі подерлася, насіння загубилося. коли бабуся помітила це, гірко заплакала, та й взялася переглядати речі: може, ще щось втратила? як розгорнула вишивану сорочку, з неї випало одне-єдине огіркове зернятко. аж засміялася з радості бабуся. для одного зернятка не потрібна була велика грядка землі. тому зробила вона невеличку скриньку з дощечок, насипала землі, зернятко спочатку намочила, щоб краще проросло* а потім посадила. росло воно на вікні проти сонця. доглядала за ним бабуся, пильнувала. і таки вродили огірки! було їх тільки три. один бабуся з'їла сама, бо не втрималася: мав він запах рідної землі, за якою скучила. другий овоч дала своєму онукові, щоб маля відчуло смак українського огірочка. а з третього зібрала насіння. його вже вистачило на невелику грядочку. згодом їй знову довелося подорожувати. цього разу через море, до далекої австралії. про насіння ніжинських огірків бабуся не забула, взяла їх із собою. в австралії щоліта сіяла вона на городі ніжинські огірки. ще й людям, які до неї зверталися, насіння давала. хоч на чужій землі виростали овочів а смак мали сеій — український. нагадували про далекий рідний край. закінчуй свою поему «євшан-зілля» микола вороний таким чином: згадав про свою батьківщину син половецького хана, вирушив в темну ніч, в далеку дорогу, байраками та ярами невтомно попростував до рідного степу разом з мудрим старим віщуном.
