1. Випишіть числівники. Нуль, сорокаріччя, одиниця, десять, пятеро, подвоїти, десятка, вісімка, дві пятих.
2. Випишіть прості числівники.
Одинадцять, сорок, чотири, двадцять пять, пятсот, один, сто, девятсот.
3. Випишіть складні числівники.
Чотириста сорок, вісімнадцятеро, двісті, девять, девяносто, сорок шість, пятеро, одинадцять.
4. Випишіть порядкові числівники.
Першого, двадцятий, сімнадцять, вісімсот, сімдесятий, тисяча тридцять сьомий, три, шість.
5. Випишіть кількісні числівники.
Сто, одна друга, восьмий, обидва, пятдесят пятий, двійка, чверть, сто тридцять пятий.
6. Запишіть подані іменники у два стовпчики: а) ті, що сполучаються зі збірними числівниками; б) ті, що не сполучаються зі збірними числівниками.
Відро, інститут, музикант, італієць, наймит, тополя, німець, розум, ущелина, яблуко, доля.
7. Випишіть ті відмінкові форми числівників, які записані правильно.
Пятьома, восьмома, шестидесяти, восьмидесятьома сімоми, пятдесятьох чотирьох, шестистами, девяноста трьох, двомастами.
8. Запишіть числа словами в певному відмінку (відмінок вазано в дужках).
6972 (у Р.в.), 854 (у М.в.), 131 (у Д.в.), 745 (в О.в.).
9. Запишіть словами позначення часу, якщо на годиннику 17:40, 05:15.
10. Прочитайте речення, випишіть числівник і розберіть його як частину мови.
Сто сорок перша книга впала з книжкової полиці.
до іть.
ответ:Владимир Святой, Владимир Святославич (около 960 г. — 15 июля 1015 г.) — князь новгородский с 970 г., великий князь Киевский (978/980—1015). В крещении – Василий. Известен также как Владимир Великий, Владимир Креститель (в церковной истории), Владимир Красное Солнышко (в былинах). Св. равноапостольный князь.
Детство, семья
Князь Владимир был сыном князя киевского Святослава Игоревича и Малуши, которая была ключницей у его матери княгини Ольги. Исследователям не удалось установить год рождения Владимира точно, однако большинство из них считает, что это произошло в 962 г. В связи с тем, что его мать была служанкой, молодой Владимир имел обидное прозвище «робичич», которое преследовало князя не одно десятилетие (хотя в то время социальный статус ребенка в Киевской Руси определялся по отцу).
До крещения Владимир состоял в нескольких официальных языческих браках, в частности, с полоцкой княжной Рогнедой, с «чехиней» и «болгарыней» (из волжских или дунайских болгар — неизвестно; по одной из версий, это была дочь царя дунайских болгар Петра, а Борис и Глеб были детьми от неё). Кроме того, Владимир сделал наложницей беременную вдову своего брата Ярополка, греческую монахиню, похищенную Святославом во время одного из походов. Вскоре она родила сына Святополка, который считался «от двух отцов»; Владимир рассматривал его как своего законного наследника, в то время как сам Святополк, по косвенным данным, считал себя сыном Ярополка, а Владимира — узурпатором.
После крещения Владимир состоял предположительно в двух последовательных христианских браках — с византийской царевной Анной и, после её смерти в 1011 г., с неизвестной «мачехой Ярослава»..
Владимир имел тринадцать сыновей (среди которых Ярополк Окаянный, Ярослав Мудрый, Борис и Глеб) и не менее десяти дочерей.
Объединение восточнославянских земель
Академик А.А. Шахматов называл Владимира «настоящим основателем» Древнерусского государства: именно при нём был завершён процесс объединения восточнославянских племен под властью киевских князей.
Известно, что в Новгород малолетний князь был посажен на княжение в 970 г., а его наставником стал воевода Добрыня (его дядя). После смерти Святослава в 972 г. великое киевское княжение переходит к Ярополку, однако мир его сыновьям надолго сохранить не удалось. В итоге начавшейся через три года усобицы погибает брат Святослава и Ярополка, древлянский князь Олег, а немного позже и сам князь Ярополк. Приход к власти Владимира Святославича был омрачён братоубийством.
Во время походов 981 и 992 г. власть Киева распространилась на западные области (территория Червенских городов, включая Восточное Прикарпатье). В 981 г. Владимиру пришлось снова покорять вятичей. В 984 г. князь усмирил радимичей.
Ещё более важно, что произошли качественные перемены в отношениях Киева и подчинённых земель. Сыновья Владимира стали его наместниками на этих землях. Суд и управление переходили к киевским наместникам, которым подчинялась местная верхушка. Создавались новые крепости, становившиеся новыми административными центрами. В крепостях размещались дружинники, местная верхушка частично уничтожалась, частично вливалась в ряды княжеской дружины, ставшей господствующей социальной группой в государстве. Всё это означало важный шаг на пути к превращению слабо связанных племенных территорий в единое государство с единой системой управления, подчиненной единому главе – киевскому князю.
Крещение Руси было обусловлено комплексом внутри- и внешнеполитических причин: неудовлетворённостью языческими культами в качестве национально-консолидирующего фактора, стремлением к укреплению власти князя, необходимостью вступления Древнерусского государства в число мировых держав. Решение принять христианство в его восточном, православном варианте из Константинополя было связано с желанием сохранить важные связи, установившиеся с Византией в предшествующие годы. Не меньшее значение имел престиж Византийской империи, находившейся в то время в зените могущества.
Согласно «Корсунской легенде», князь принял крещение в захваченном им г. Корсунь, центре византийских владений в Крыму, в 988 г. (однако фактически взятие Корсуни произошло, вероятнее всего, в 989 г.); там же состоялось бракосочетание Владимира с сестрой византийских императоров Василия II Болгаробойцы и Константина VIII Анной.
За крещением князя и его дружины последовало организованное государственной властью массовое крещение жителей крупнейших городов, прежде всего Киева и Новгорода. На первые годы после крещения (не позднее 997 г.) приходится учреждение в Древнерусском государстве митрополии с центром в Киеве, подчинённой Константинопольскому патриархату. Одновременно с митрополией в ней было учреждено не менее трех епархий: в Новгороде, в Белгороде Киевском, а также, вероятно, в Полоцке и/или Чернигове. Первыми епископами были греки.
Світоглядні уявлення
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.