1- випишіть складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим і сурядним зв’язком; 2 — складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим і підрядним зв’язком; 3 — складні синтаксичні конструкції з сурядним і підрядним зв’язком. 1. по вечері гості примощуються, де кому вигідніше, а господар виймає книжку, і починається лектура... 2. хо збирає всю свою потугу: проймаючим холодом віє борода його, чудодійна сила, мов хмари ті, насуває найстрашніші картини перед очі лектора, а лектор наче не помічає сього. 3. ураз хо помічає, що від погляду того діються з ним незвичайні речі: з бороди вже не віє проймаючий холод, вона тратить свою чудодійну силу, тіло його меншає, легшає, немов частина його парою взялася або порохом розсипалася. 4. хо підійшов до села, і перша хата, яка кинулася йому у вічі, була шпиталь, місце страждання і заразом боротьби з тим стражданням. 5. тихо було, мертво, але хо не помічав сього: він сидів замислившись. 6. то не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром. 7. скрізь тепер весело, ясно, світ божий скидається на рай, а білява панночка із смутними очима сумує(із тв. м. коцюбинського).

Усмішка - символ того, що наше серце радіе. Звичайно, частіше ми усміхаємось тим кого цінуєм, кохаєм, поважаєм. Я люблю батьків та своїх друзів. Усмішкою до неньки я показую те, що я її ціную. З друзями я частіше сміюсь. Нам весело разом і я радію тому, що можу їх бачити, чути і жартувати з ними. На фотокамеру ми завжди усміхаємось. Чому? Так ми передаемо гарний настрій крізь час. Колись я, можливо, покажу своїм дітям чи внукам старі фото, де я посміхаюсь. Через усмішку ми передаємо іншим людям гарний настрій. Саме тому я намагаюсь частіше радіти і рідше сумувати. Бо життя - це щастя, його треба цінувати!

Який же вибрати тон розмови? Найкращий з усіх доброзичливий і приязний. Він завжди допомагає прокладати містки від людини до людини. Не менше значення має й уміння володіти своїм голосом. У кожного народу є свій ідеал людської краси. Є він і у нас. Чи це лише риси обличчя, фігура, одяг? Ні, той ідеал, що складався віками, оспівувався в піснях і переходив од роду до роду, містив у собі гармонійну мову. В ній поєднуються і мелодійний голос, і веселий або ніжно-журливий тон, і співучість української вимови, і задушевний щирий, приязний зміст. Віковий досвід народу нашого говорить :"Немає краси людини без краси її мови." Не може бути гарною людина, в якої голос грубий ,різкий, інтонації агресивні ,а часом проскакують і лайливі слова. Багато що тут залежить від нас. Коли ми настроїмося на доброзичливість і приязнь, у нас одразу м’якшає вираз обличчя, з'являється усмішка, змінюються барви голосу. Усе це разом і створює певне враження про нас у інших людей. Значну роль у спілкуванні відіграють і жести. «Так» і «ні» ми можемо сказати словом, а можемо головою. «Там» або «туди» — вказівним пальцем. Промовляючи вітання, злегка вклоняємося. Дивуючись, ми хитаємо головою, знизуємо плечима, розводимо руками. Сердячись, супимо брови, затискаємо зуби, погрожуємо пальцем. Гніваючись, стукаємо кулаком об стіл,тупаємо ногою, хапаємося за голову. Радіючи, прикладаємо руку до серця ,розкриваємо обійми. Але всі оці жести супроводжують слова відповідно забарвлюючи їх.
Якщо жести стримані і водночас виразні й красиві- вони допомагають краще донести думку до слухача. Але ми маємо на увазі не такі жести. Значно краще ,скажемо, словами попросити дозволу пройти, ніж мовчки переставляти людей з місця на місце, наче шахові фігури. Значно ввічливіше відповісти на запитання про вулицю словами, ніж показувати пальцем чи розмахувати руками. Отож супроводжуйте слова жестами, але не замінюйте недоладними, перебільшеними жестами хороші слова нашої рідної мови.

Так, звісно, я згідна із автором. Адже "немає краси людини, без краси її мови".
У творі йде мова про жести та культуру мовлення, якого потрібно дотримуватися.