1. Визначте рід наведених іменників, доберіть до них означення:
Конкурс, житло, натхнення, масштаб, рельєф, тунель, Псалтир, бандероль, барель, пектораль, розкіш, філігрань, в’язь, криза, президія, теза, тополя, філія, продаж, ярмарок, путь, дриль, дріб, запис, літопис, напис, поступ, Сибір, степ, степінь, ступінь, насип, сажень, санаторій, фальш, харч, дрож, аташе, імпресаріо, рефері, шансоньє, протеже, візаві, хіпі, торнадо, сироко, памперо, грего, авеню, цунамі, боржомі, бієнале, Батумі (місто), Арагві (річка), Ай-Петрі (гора), Хоккайдо (острів), Страмболі (вулкан), Гаїті (держава), Гаїті (острів), “Торонто стар” (газета), “Темпо” (журнал), Прадо (музей), АЗС (автозаправна станція), НДІ (науково-дослідний інститут), ЦНБ (центральна наукова бібліотека), ФПК (факультет підвищення кваліфікації), ВАК (Вища атестаційна комісія)
Чому потрібно знати звичаї свого народу?
Наш народ був дуже мудрим. Свої знання люди виливали у традиції та звичаї, намагаючись у такий іб поділитися ними із нащадками. Традиції - це духовна спадщина нашого народу, яку ми маємо цінувати та поважати. Але для чого нам потрібно знати звичаї?
Звичаї повчають, надихають та об'єднують людей у єдине ціле. Спільні обряди роблять із нас колектив. Згадаймо, як приємно йти на Великдень, вітаючись зі знайомими та сусідами: "Христос Воскрес". Всі радісні, усміхнені. Традиції обґрунтовують стосунки між людьми, цінність духовної культури окремої особистості і народу взагалі. Тому ми маємо їх цінувати.
Відповідь:
"Страшні слова, коли вони мовчать". На перший погляд, звучить абсурдно. Не може слово мовчати. Чи може? Коли за кинутим між іншим "Вибач" нема розкаяння, коли за "Співчуваю" нема бажання до , коли "Люблю" не означає "Розумію, поважаю, ціную" - чи не страшні такі слова?
"Страшні слова ..., коли вони зненацька причаїлись". Коли сховали всю свою красу, свій безмір граней. Коли замість яскравого, глибокого, високого, сліпучого - перед тобою щось пласке, безформене, безлике, як сірі обшмульгані віками камінці при дорозі. Коли ти не можеш віднайти в огромі слів своє, бо "всі слова уже були чиїмись".
Слова страшні, коли ти не можеш покласти їх на музику своєї душі, бо душа не може віднайти сама себе. Вона перестала бути Сонячними Кларнетами - "пофарбована дудка зосталась". І мелодія вже не плине арфами, яблуневоквітно, сонцесяйно - вона ріже вухо, як "трактор в полі дир-дир-дир".
Страшні слова холодні, порожні, аморфні в бездушних бездарних устах. Та коли їх підхоплює той, хто вміє "вимовити вперше", вони лунають чарівною симфонією, стають "безсмертним доторком до душі"
Пояснення: