1. Визначте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово).Людство давно та всерйоз замислюється над тим, як обмежити (1)свій, (2)найчастіше небажаний, вплив на живу природу, як регулювати клімат, (3)стримуючи цим темпи глобального (4)потепління. *
іменник займенник дієприкметник дієприслівник прислівник
свій
найчастіше
стримуючи
потепління
свій
найчастіше
стримуючи
потепління
2. З'ясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово) На сонячному пагорбі, (1)неподалік уже (2)давним-давно запустілого старовинного маєтку, стоїть школа, (3)мурована з червоної (4)вогнетривкої цегли. *
прикметник дієприкметник (форма дієслова) прислівник прийменник частка
неподалік
давним-давно
мурована
вогнетривкої
неподалік
давним-давно
мурована
вогнетривкої
3. З’ясуйте, якими частинами мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово).Він (1)прожив під сонцем (2)коло ста літ, (3)ніколи не(4)ховаючись у холодок. *
прикметник дієприслівник (форма дієслова) прислівник прийменник дієслово
прожив
коло
ніколи
ховаючись
прожив
коло
ніколи
ховаючись
Звичайно, людина не повинна все життя працювати тільки заради грошей. Але от на Заході (а тепер часто й у нас) студент у вільний від занять час виконує роботу, до якої не лежить душа, щоб оплачувати своє навчання. Так, він працює заради грошей. Але ж і заради того, щоб у майбутньому працювати там, куди його покликало серце. Праця в тій області, до якої є схильності й інтерес, праця за велінням серця і розуму розкриє в людині всі її здібності, таланти, а може, і геніальність. Оцінка такої праці — не менш важлива обставина, ніж визнання її суспільної значимості, користі. І не слід приховувати від себе і навколишніх, що ти хочеш одержувати за свою працю більше грошей. Кожна праця повинна бути оплачена відповідно, інакше людина втрачає стимул до неї. Як здорово, коли робота — це не тільки б добування засобів для існування. Улюблена робота — це так багато для людини! Улюблена — але не безкоштовна.
Гідна оплата праці дає людині можливість не думати постійно про хліб насущний, а зосередитися на підвищенні своєї кваліфікації, на вивченні досвіду колег, зрештою — на підвищенні свого інтелектуального рівня. Це вже справжня творчість у праці. Заради такого задоволення, щастя, радості варто працювати до сьомого поту.
Коли ми чуємо, що країну захлеснуло хабарництво, ми дружно обурюємося. Брати хабарі, як і давати їх, — це аморально, негідно. Але я нещодавно почув, що в лікаря-реаніматора дитячого відділення при пологовому будинку оклад 225 гривень. І не в початківця, а в того, що має за плечима десять років роботи. Від нього, його праці залежить найголовніше — життя немовляти. Я не буду засуджувати цього лікаря, якщо він не відмовиться від добровільної платні за працю від нескінченно вдячних батьків. За вимагання грошей у подібних і інших ситуаціях людський суд суворий. Та й не тільки людський.
І все-таки: заради чого працює людина? Заради того, щоб утримувати себе, свою родину, протриматися, так би мовити, "на плаву", або заради того, щоб реалізувати свої здібності, свої таланти, свої амбіції, навіть своє честолюбство? Я вважаю, що поштовхом, можливо, і є перше, але будь-яка людина все-таки мріє чогось досягти в цьому житті, розкрити свої здібності, показати, що вона не гірша за інших, що вона чогось варта.
За давньою легендою, яку корінні містяни передають з вуст в вуста, ці дуби посадили запорозькі козаки в пам’ять про зруйновану Запорозьку Січ. Старі люди переповідають, що запорожці зі сльозами на очах саджали молоденькі деревця.
У парку ці 250-річні дуби ростуть рядами. Це свідчить про те, що алея є рукотворною, тож легенда, ймовірно, відповідає дійсності. За припущеннями запорізького краєзнавця Анатолія Сокура, дуби посадили або у 1734 році, коли запорозькі козаки вийшли “з-під хана”, або ж, що більш ймовірно, у 1829 році, коли повернулися “з-за Дунаю” на чолі з отаманом Йосипом Гладким.
Крім козацьких дубів, запорізький міський парк Дубовий гай славився ще й Дубом Махна. Ріс він серед вікових дубів, і весь був протиканий залізяками. Про нього також ходили різні легенди, а знущання над реліктовим деревом приписували махновцям. Нібито на підпитку вони шаблями та різними іншими металевими предметами, які трапились під руку, пробивали ствол цього дубу. Хтозна, як воно було насправді, але краєзнавці, щоб врятувати артефакт, ще за Сталінських часів прикріпили на нього табличку: “Исторический дуб. Под этим дубом летом 1921 года собирался Александровский исполнительньій комитет”. На жаль, коли комуністи з’ясували, що це неправда, викорчували дуб з корінням. Це сталося у 1977 році. А яму залили бетоном. Тепер тут доріжка, і мало хто здогадується, що ходить по тому місцю, де ріс той легендарний дуб.