1.Вмираючи лілеї клонять до теплої голівки в'ялі, Запішіть речення, розставляючи розділові знаки при одиничному дієприслівнику та
діеприслівниковому звороті

1.Вмираючи лілеї клонять до теплої голівки в'ялі,

2.Зоря вклоняючись небу падала в комиші. 3. Чекає ратая паруючи чорнозем.

4. Над світом встане Україна розкривши очі молоді.

5.Спочиваючи бійці славну пісню співають.

6. Край балки проводжаючи потоки петрів батіг сміється синьооко,

Іменникове:шапка господаря, ручка дверей, щира бесіда, моє щастя, пожовкле листя, уміння промовляти, народна пісня, червона сукня
прикметникове:червоний від сорому, білий від снігу, білий від снігу, вдячний учителю, дуже сильний, залежний від усього, змушений відмовити
дієслівне:знімав на фотоплівку, возив сіно, шанувати батьків, навчився грати, вітатися ґречно, піклується про мене, ішла берегом, читати швидко, плакати слізьми, простувати дорогою, тішить думку, трохи зім’ята, вишиваючи сорочку, ледве світало, розбито вщент;

Кожен народ має свої звичаї, що вироблялися протягом багатьох століть і освячені віками. Але звичаї не відокремлене явище в житті народу, а втілені в рухи і дію світовідчуття та взаємини між окремими людьми, які у свою чергу впливають на духовну культуру нації. Звичаї - це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї і мова - ось ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю. В усіх народів світу існує повір'я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України як до матері, що вічно страждає, питається: Чи ти рано до схід-сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? Як бачимо з цих слів Шевченка, не вчити своїх дітей звичаїв - то такий же великий гріх для матері, як і гріх - не молитися Богові.