1. Вперше українську мову було прирівняно до статусу літературної
1) Після виходу «Енеїди» І.Котляревського;
2) Після виходу «Азбуки» Івана Федорова;
3) Після виходу «Кобзаря» Т.Шевченка.
2. Скільки слів має сучасна українська мова?
1) Близько 320 тисяч;
2) Близько 260 тисяч;
3) Близько 180 тисяч.
3. Скільки літер в українській мові?
1) 32; 2) 29; 3) 33 .
4. З якої літери починається найбільша кількість слів в
українській мові?
1) П;
2) Б;
3) С.
5. Найменше вживаною є літера
1) Ф, 2) Я, 3) Х
6. Ми знаємо, що українська мова – милозвучна. Яке місце вона
займає за цим критерієм?
1) шоста за милозвучністю; 2) четверта: 3) друга
7. Які групи частин мови ви знаєте?
8. Як правильно? 1) Будь ласка; 2) будьласка; 3) будь-ласка.
9. Як звали людину, яку вшановують у День української
писемності та мови?
А Володимир Великий
Б Ярослав Мудрий
В Нестор Літописець

10.Як правильно сказати
Опанувати науку чи опанувати наукою; повідомляти подругу
чи повідомляти подрузі.
11. Назвіть види підрядних речень.
12. Кого вважають основоположником сучасної української
літературної мови?
А Тараса Шевченка
Б Івана Франка
В Івана Котляревського
13.Синонімом до слова збагнути є
1) розбагатіти; 2) зрозуміти; 3) розгледіти
14. Скільки звуків у слові «ходжу»?
15. Це українське слово має 45 синонімів. Про яке слово йде
мова?
А горизонт
Б бити
В мова
16. Українська мова має відмінок, який вирізняє її серед інших
східнослов’янських мов. Який?
17. Які особливості відмінювання числівника сто?
18.Якого роду іменник собака?
19. Як правильно сказати: самий відомий чи найвідоміший?
20.Що вивчає лексикологія?
21. Як називається звуковий запис слова?
22. Якими частинами мови може бути слово мати?

23. Який український твір має найбільшу кількість перекладів:
147 мовами народів світу?
А «Заповіт» Тараса Шевченка
Б «Лісова пісня» Лесі Українки
В «Енеїда» Івана Котляревського
24. Який фразеологізм пояснено правильно?
1) сізіфова праця – корисна праця
2) ахіллесова п’ята – слабке,вразливе місце в людини
3) нитка Аріадни – поразка, хибний б вирішення проблеми

Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе».                                                          Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?

Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати. 

Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.

Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.

Незабудка (твір-опис квітки у художньому стилі)

Я дуже люблю квіти, їх аромати, яскраві пелюстки. Моя улюблена квітка — незабудка.

Яке ласкаве ім’я у моєї квітки. І сама вона прекрасна. П’ять пелюсточок, синіх-синіх, ніжніших від неба, а посередині знаходиться жовте сердечко. Незабудки не вигорають, не відцвітають, не тьмяніють на гарячому літньому сонечку. Цвітіння квітки, маленької, як нігтик дитини, м’яке, чисте, довірливе. Подивишся на неї раз — повік не забудеш. Адже у ній поєднані разом і краса, і простота, і вічність.