1. З ЯКИМИ ЧАСТИНАМИ МОВИ НІКОЛИ НЕ ВЖИВАЮТЬСЯ ПРИЙМЕННИКИ?
ЧОМУ?
2. ЯКІ ПРИЙМЕННИКИ МОЖУТЬ ВИСТУПАТИ В РОЛІ ПРЕФІКСІВ? НАВЕСТИ
ПРИКЛАДИ.
3. ЯКІ ПРИЙМЕННИКИ Є НАЙБІЛЬШ ЧАСТОТНИМИ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ?
4. З ЯКИМИ ВІДМІНКАМИ ПРИЙМЕННИКИ НЕ ВЖИВАЮТЬСЯ? ЧОМУ?
5. ЯКІ СМИСЛОВІ ВІДНОШЕННЯ ВИРАЖАЮТЬ ПРИЙМЕННИКИ У
СЛОВОСПОЛУЧЕННЯХ ПРАЦЮВАТИ В БІБЛІОТЕЦІ, ДІЗНАТИСЯ ПРО СВЯТО,
КОЖЕН ІЗ НАС? ЯКІ ЩЕ ВІДНОШЕННЯ МОЖУТЬ ВИРАЖАТИ ПРИЙМЕННИКИ
РАЗОМ ІЗ ВІДМІНЮВАНИМИ СЛОВАМИ?
6. ЧИ МОЖУТЬ БУТИ ПРИЙМЕННИКИ СИНОНІМІЧНИМИ Й АНТОНІМІЧНИМИ?
НАВЕСТИ ВЛАСНІ ПРИКЛАДИ.
7. ЯКІ ПРИЙМЕННИКИ-СИНОНІМИ ВИСТУПАЮТЬ ЯК ЗАСІБ МИЛОЗВУЧНОСТІ
Доброта і милосердя – це прояв всього хорошого, що є в кожній людині і зароджується в кожному з нас ще з ранніх років життя.
Дитинство для дитини є природною школою сердечності. Це одне з найскладніших і найтонших виховних завдань сім’ї і школи. Всім батькам треба пам’ятати, що вони повинні облагородити серце своєї дитини вищою людською красою – чуйністю, співчутливістю.
Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, які байдужі до чужого горя. Творити добро може кожен, незалежно від віку, умов існування, релігійних вподобань. Наскільки людина прихильна моральності, настільки і високий її особистісний рівень як людини доброї, чуйної і благородної. Прояв доброти помітно буквально у всьому. Доброта виражається у ставленні до навколишнього світу, до тварин і рослин. Чим більше добрих справ робить людина, тим краще враження залишається про неї. Кожна людина повинна робити як можна більше добра щоденно, при спілкуванні з друзями, батьками, їх також треба схиляти до добрих справ, адже людина повинна вміти щиро співчувати, допомагати ближньому, по-дружньому ставитися до всіх людей, тоді і світ стане кращим, добрішим.
Отож, бути перш за все культурними у спілкуванні з оточуючими, допомагати близьким і чужим людям, гарячо відгукатись на чужий біль, вміти правильно підтримати людину і в радості і в горі, поважати, шанувати і передавати з покоління в покоління звичаї і традиції нашого народу – наш основний обов’язок.
Объяснение:
Українці – народ, який дуже чутливо ставиться до всього “свого”. Особливо це стосується дому – своєї маленької Батьківщини. Її люблять, нею пишаються і нікому не дадуть образити поганим словом. Але ж не всі такі. І не всі розуміють цю дивну любов. І навіть якщо говорити не тільки про любов до Батьківщини, але й просто про любов до свого. Але чому так? Чому для одних своє – це щось особливе, сокровенне, надзвичайно цінне, а для інших – це щось звичайне і буденне?
Окрім своєї маленької (або і великої, чому ні?) Батьківщини, люди часто вважають “своїми” якісь звички, знання, поради і вислови. Часто можемо чути: “О, це він від мене взяв”, або “Ти цим у свого татуся”, “Донечка пече пироги як я – завжди смачно!”. Чому нам так важливо щось присвоїти? А тому, що вважаємо це своїм надбанням, скарбом і деякою особливістю і дуже тішимось, коли знаходимо однодумців, які теж вважають щось суто своїм.
Але коли знаходимо того, хто скаже: ” А чому твоє? Я це і від Михайла чув”, “Ну і що, я теж таку колекцію в дитинстві мав, але потім віддав сусідському хлопчику”, то це дошкуляє нам, а іноді й боляче ранить. Наші цінності, наше “своє” хтось бере і отак запросто знецінює. Ми починаємо захищати “своє” і наштовхуємось на ще більшу стіну непорозуміння.
Щоб не ставалося конфліктів інтересів, непорозумінь, які іноді зовсім легко розв’язати, варто зрозуміти, що “своє” – воно тільки для нас “своє”, а для іншого воно вже “чиєсь”. Звучить дивно, але це насправді так і усвідомлюється воно десь на підсвідомості. Оце “своє”, рідне ми осмислюємо і відчуваємо не так, як хтось інший, ми вкладаємо свій сенс. Але ж не варто забувати і про “чиєсь”, бо для когось оце “чиєсь” і є “своє”. Виходить якась плутанина між “своє” і “чиєсь”. Та це лише на словах. На підсвідомому рівні ми розуміємо всі відтінки цих явищ.
Тому, коли починаємо відстоювати або нахвалювати “своє”, пам’ятаймо, що своє рідне – своєрідне.
Объяснение: