1. Записати слово орфографічно, виділити орфограму (-ми). 2. Назвати орфограму (-ми), визначити її (їх) тип.
3. Пояснити написання.
4. З’ясувати принцип (-и) орфографії, на якому (-их) базується написання.
Виконати орфографічний аналіз тексту.
У хаті Кобилянських не прививался великий достаток: батько мав незначну платню, на яку прогодувати велику родину, п’ятеро малолітніх дітей, було досить важко. Щоправда, допомагала продуктами бабуся, але їх ненадовго вистачало. Кожного літа, щоб зменшувати видатки, дітей возили до неї в Димку. Особливу радість ці поїздки приносили Ользі. Все їй було тут дорогим і милим: широкі поля, ліси на пагорбах і сільські діти, з якими щодня гралася на толоці. Час від часу і сама мандрувала ген, на край поля, до невеликого гаю, де біг широкий ручай. Одного разу на півдорозі перервалися її мандри. Почула за собою хлопчачий крик і гикання. Ольга оглянулася і побачила молоденьке лоша, яке мчало через поле просто на неї, і хлопців, що підганяли його криками і свистом. Сонце йшло на спочинок, кидаючи ласкаве світло на долину і перетворивши лоша на золотаву блискавку, яка от-от мала спалити її. Лоша долетіло до Ольги і… зупинилось на мить. Одну-єдину мить! Але для дівчинки вистачило її, щоб зауважити, що це створіння – прекрасне! Викінчені лінії тулуба, нашорошені червонуватого кольору вушка, піднята напівзігнута в суглобі тоненька передня нога і це тремтіння на грані зупинки і бігу! Ольга завмерла, задерев’яніла від подиву, від світу, який відкрився на мить їй… Лоша кинулося в бік лісу і зникло за деревами. Хлопці вже не могли його наздогнати. Якась сила потягла Ольгу слідом за ним. Вона йшла лісом все далі і далі, аж раптом почула веселе жебоніння лісового потічка. Вона побачила лоша не зразу, кущі ліщини заважали, але воно ворухнулося, і перед її зором змигнув сонячний зайчик. Лоша пило воду. Час од часу воно піднімало голову, нашорошувало вуха, і тоді з його м’яких нервових губ зривалися перлини прозорої води. Якась гаряча, непоборима сила зірвала Ольгу з місця, кинула вперед. Мить – і вона міцно вхопилась за сяючу гривку… (В.Врублевська).
Пошук
Твір-опис природи в художньому стилі
На луках. Це квіти зробили луки такими розмаїтими й запашними, бо їх було надзвичайно багато — синіх, червоних, білих, Жовтогарячих. Дивишся — і очі розбігаються. Кожна бджілка, кожна комашка летить до якоїсь квітки, як до знайомої. Ось ромашка з білими рясними пелюстками й золотою серединкою. На неї сів метелик із барвистими й легкими, мов пелюстки, крильцями. А он дзвіночок хитає раз у раз голівкою та ніби кличе: день-дзень, я тут! Глядь — до нього джмелик у гості! А придивитися до низу різнотрав’я, — то це просто диво! Хто тут тільки не мандрує: мурашки своєю злагодженою командою торують стежку до свого замку, якісь чорненькі жучки, що поспішають так, ніби спізнюються на якісь урочистості, маленькі метелики, що спустилися донизу відпочити від своїх клопотів…
Дивовижний світ, і хочеться до нього дослухатися, вбачати кожний порух, бо це так захоплююче й надзвичайно привабливо. І я ніби перетворююсь на мандрівника, що мандрує цим казковим світом під назвою Природа.
Ліс узимку. Ви були в лісі, коли там панує зима? Не кожного року о такій порі ліс буває таким красивим, нині він незвичайний — чарівливий. Заходиш у це царство неземної краси й опиняєшся в полоні дивовижних вражень, коли навіть слова сказати не можеш голосно, аби не сполохати якогось дива. Он дерева набрали на своє гілля стільки пухнастого снігу, що здається не витримають дрібненькі галузки, і зрине вниз білий водоспад. Усі дерева, кущі стоять припорошені сніжинками, ніби готуючись до якогось балу. Хочеться розмовляти пошепки. Та снігурі зовсім на це не зважають, їм приємно перелітати з гілки на гілку й струшувати сніг. Білочки теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й довколишніх птахів, які відразу злітають, якщо десь осиплеться сніг. І ліс наповнюється поодинокими звуками, такими ніжними й неповторними, ніби сама природа щось шепоче. Десь пташка обізветься, десь сніг, сиплючись до підніжжя дерев. Так приємно стояти й слухати ліс.
Життя кожної людини може вважатися гідною, якщо він чогось досяг у житті. Для кожного періоду характерні різні досягнення, успіхи. Спочатку ми прагнемо добре закінчити школу, інститут, влаштуватися на престижну роботу. Для кожної людини життєвий успіх − це поняття різний, в залежності від життєвих цінностей. Останнім часом люди все частіше прагнуть до матеріальних благ.
Вважається, що життя вдалося, якщо чоловік самодостатній. Зараз ми вже навряд чи зможемо відмовитися від тих зручностей, які роблять життя простіше. Але ж це далеко не все, що потрібно для щастя. Здоров’я близьких людей, їх благополуччя ще більш цінні.