1. Запишіть сполучення слів: у першу колонку – із прийменником, у другу – із сполучником. Трактор або комбайн; боротися за мир; мати й дочка; розповідати про екскурсію; відпочивати у таборі; вранці та ввечері; повільно, але правильно; вийти на прогулянку; маленький, зате спритний; то дощ, то мокрий сніг; звітувати про роботу.
2. Спишіть речення, вставляючи пропущені букви. Визначте прийменники цифрою 1, сполучники – 2, частки – 3, вигуки – 4. Конвалії – ніжні, з в..тонченим ароматом, в..сняні квіти, котрі, мов чарівні б..лосніжні п..рлини, розсипані попід тінявими деревами в лісі, на г..лявинах та байраках. Перед вікном тополі. Нехай людям лихо сниться, а ми засп..ваймо. Ми не забудемо пісні, що їх н...вчала мати. Чує серце недол..ньку, сказати не вміє. Було колись, запорожці вміли п..нувати. Ой, що то за шум учинився? Еге ж, снідати вам пр..несла.
3. Складіть речення з будь-якими трьома вигуками. А, е, ай, алло, бувай, Ку-ку, щасливо, добридень,
Не знаю, подойдут ли эти, но это то, что нашла в интернете.
Подчас не делать ничего и есть высшее проявление насилия.
По моему глубокому убеждению, человек имеет право распоряжаться собой. Человек имеет право жить, как хочет, если его «хочу» не затрагивает окружающих.
Либерализм по-христиански: никто не смеет отнимать у вас вашего права катиться в ад.
Быть свободной — значит жить, повинуясь интуиции, не причинять никому боль и не судить людей за их ошибки.
Единственная свобода, которая может быть у каждого — свобода выбора.
И снизу лед, и сверху. Маюсь между.
Пробить ли верх иль пробуравить низ?
Люди сами вольны выбирать, во что верить, а во что нет.
Человек без свободы выбора — это не человек.
Одиночество преподносит кучу вариантов.
Выбор — это и есть свобода. Свободен тот, кто может выбирать. Тот, кому навязывают выбор, — раб.
Человеку дано стать палачом, так же, как и дано не становиться им. В конечном итоге выбор за нами.
Ты сделаешь нас пленниками собственного разума. Дашь сознание, но отнимешь свободу выбора. Сделаешь нас рабами.
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:
Та де б не ходив я в далекій дорозі,
В чужім чи у ріднім краю,
Я згадую вогник у тихій тривозі
І рідну хатину свою.
Бо дивляться в далеч засмучені очі,
Хоч тінь там моя промайне.
Бо світиться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!
Объяснение: