10. Визначте вид красномовства, до якого належать наведені тексти. 1 В економіці Урарту з найдавніших часів дуже велику роль відігравало скотарство. Прослідкуємо, як зростала ця роль протягом усього періоду існування урартійської держави.
2 Немає людини праведної на землі, щоб робила б добро й не грішила, тому не клади свого серця на всякі слова, що говорять, щоб не чути свого раба, коли він лихословив тебе, знає бо серце твоє, що багато разів також ти лихословив на інших.
3 Не прагнучи обілити звинувачену, звернемо увагу присутніх на обставини, що можуть певною мірою пом'якшити її вину. Перш за все, численні свідки твердять, що вона
має неврівноважений характер і схильна до демонстративних афектів.
4 Нехай він задушиться моїми грішми, той лобуряка! його гаряча кров спила!
А духовне красномовство; В академічне красномовство;
Б судове красномовство; Г суспільно-побутове.
11. Установіть відповідність між тропами та риторичними фігурами.
1 Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш, Збуди його, заграй ти з ним, спитай синє море (Т. Шевченко)
2 Ви ж знаєте порядок. Планувати роботу треба на день, тиждень, місяць, рік.
■■
3 Сузір'я яблук світяться крізь листя (Л. Костенко).
4 У цій же річці чаплі по коліно (Л.Костенко).
А градація; В метафора;
Б персоніфікація; Г літота.
Завдання 12 потребує самостійного розв'язання.

у кожної людини є якісь заповітні мрії та бажання.хтось мріє про багатство,хтось про славу.хтось прагне бути гарним,хтось -стильним,хтось -розумнім.люди мріють стати акторами,співаками,музікантами,бізнесменами,і т.ін.,хто ким хоче.та я напевно,хочу просто людського щастя,щоб мої близькі були здоровіми,хочу мати вірних друзів,хоча б двох! для мене матеріальні цінності ніколи не були важливими,я не була на них цілком зациклена.та якби я могла здійснити три бажання,я б загадала перечислене зверху: щастя,здоровя близьких,та вірних друзів.

ответ:

останнім часом більшість українських топ-політиків говорять про потребу конституційної реформи. президент намагається підлатати чинний основний закон, внісши до парламенту конституційні зміни щодо місцевого самоврядування та правосуддя, зміни до розділу «права людини і громадянина» ще опрацьовує створена главою держави конституційна комісія. прем’єр вже кілька разів у своїх недільних «10 хвилинах» обмовився про потребу в ухваленні нового основного закону, от тільки незрозуміло: він за те, аби ухвалювати його в парламенті - чи на референдумі. юлія тимошенко також обережно підтримала ініціативу громадянського суспільства написати «народну конституцію».

це не дивно. в незалежній україні п’ятий президент і п’ятнадцятий прем’єр, але навряд чи хтось наважиться назвати когось з них українським джорджем вашингтоном, шарлем де голлем чи лі куан ю. народ відчуває все більше відчуження від інституцій влади і розчарування не тільки в окремих політиках, а й у політичному класі як такому.

якщо чотири п’ятих населення не довіряють парламентові та уряду (президенту наразі трохи менше) реформи апріорі неможливі, бо найкращі закони ніхто не виконуватиме: іржа недовіри до законодавця мимоволі роз’їдатиме будь-які законодавчі конструкції. юридичні закони, на відміну від законів фізики чи хемії, не носять об’єктивного характеру - їх змушує працювати людська довіра та репресивний апарат. якщо 80% свідомо дотримуються законодавчих приписів, 20% можна примусити підкорятися цим приписам через прокуратуру, сбу, фіскальну службу і національну поліцію. якщо все навпаки, якщо 80% громадян не довіряють тим, хто встановлює правила гри, будь-який репресивний апарат безсилий встановити верховенство закону. зокрема і через те, що самі силовики чітко знають: друзям - все (зокрема, бюджетні потоки і фактичну безкарність), а ворогам - закон.

отже, критичний брак довіри між українським суспільством та його політичними провідниками, між суспільством і владними інституціями є найглибшою причиною як сучасної системної кризи, так і тривалого україни на межі того, що ійською влучно називають failed state - «держава-невдаха». сьогодні абсолютно зрозуміло, що черговими позачерговими виборами, а тим паче простою зміною уряду цю проблему не розв’язати, бо хвороба набула хронічного характеру: суспільство відчуває критичний брак довіри не тільки (і не стільки) до окремих політиків, а до владних інституцій та політичного класу як таких. образно кажучи, аби розв’язати цю системну проблему, слід міняти автівку, а не водіїв.