Часто людина питає сама у себе: "Що трапилось, чому я не можу зробити свій вибір?". До кожного напевно такі думки приходили у голову. Або коли дитині дев'яти років, говорять : "Коли ж ти вже візьмешся за свій ум?". Виникає питання, як за нього взятись ? І як це має бути? Всі ми проходимо довгий шлях, шлях в довжиною з життя. Ми вчимось, працюємо виховуємо дітей, час минає. Ми не зрозуміли самі, як вже стали дорослими. Але всі добре пам'ятають коли були малими. В цьому віці тяжко взятись за розум.Тебе все цікавить і ти пізнаєш. все навколо Бігаєш у дворі, нічого тебе не турбує. Цей переломний момент, коли дитина починає замислюватись про своє майбутнє, міркувати про своє життя. Напевно цей момент дає першу краплю, в цю "чашу дорослості". Ми намагаємось робити все, щоб гарно в злагоді жити. В школі ми обираємо найкращі предмети, обираєм університет за улюбленою професією. Діти бешкетують і не дивлячись у перед, що їх чекає, яке життя?Вони собі відповісти не можуть. Можна сказати ось що, за розум потрібно братись завжди, тому, що людина повинна обмірковувати свої дії, але й потрібно давати волю своїм діям.Життя неймовірне, повне яскравих кольорів, и жити потрібно подобаючись . .
Жили собі мирно два сусіди. І були вони тоді ще одинаками. Скрізь сусіди бували разом: і на роботі, і під час відпочинку. Шанобливо ставилися один до одного. Усі про них казали: нерозлучні друзі.Одного сусіда звали Іменником, другого - Числівником. Жили вони, поживали. Горя не знали. Тільки шану один до одного виявляли. Ідуть - ніяк не домовляться, кому іти першим. Дають дорогу один одному. Доходило іноді й до смішного. Коли почнуть взаємно шану виявляти, то багато хто їх по дорозі минав. А вони все кланялися і прохали один одного іти першим.- Слухай, Числівнику, - нарешті не витерпів Іменник. - Давай домовимося. Ти завжди будеш перший стояти чи іти, а я буду за тобою. А то вже люди сміються з нас.- Добре,- аж захвилювався від задоволення Числівник.- Як ти хочеш, так і буде.Добрі друзі домовилися, що на першому місці розташується Числівник, на другому місці - Іменник. І міцно дотримувалися цього правила.Числівник пишався своїм сусідом. І думав, що б то приємне йому зробити. І нарешті надумався. І, сяючи від щастя, промовив:- Любий Іменнику! Ти так до мене гарно ставишся. Твоя скромність не знає меж. Я завжди попереду. А ти. Іменнику, немов у тіні. Давай домовимося так. Я стоятиму попереду тебе. Але я хочу тобі підпорядковуватись. Що ти скажеш, усе буду робити.Так і вирішили. Числівник гордо стоїть попереду Іменника. Іменник, стоячи позаду Числівника, прохає чи пропонує йому виконувати то те, то се. Заманулося Іменникові, щоб Числівник повторював усе те, що має він, його приятель Іменник. Числівник погодився. І сліпо наслідував Іменника. Стояв у тому числі і відмінку, що й Іменник.З'явилися і у Числівника, і в Іменника діти. І дітям мирний лад передавався у спадок. У Числівника вже були сини: Один, Два, Три, Чотири, їх навчив батько стояти попереду Іменника та мати те число й відмінок, які хоче Іменник.Один, Два, Три, Чотири радо виконували вимоги Іменника. Стояли у числі й відмінкові, які мав батько іменничат. Один випередив усіх числівничат. Він міг стояти не тільки у числі і відмінку, але й у роді. Цим він хизувався перед своїми братами.- Ану, братики, давайте позмагаємось зі мною. Хто більше має граматичного багатства? Не хочете? Дивіться, що я маю. Ось як я можу змінюватися: один іменник, одного іменника, одному іменникові, одним іменником, одна сестра, однієї сестри, одній сестрі, одну сестру, однією сестрою, одне іменнича, одного іменничати, одному іменничаті, одним іменничам.- Не хизуйся, братику Один,- невдоволено промовив Два.- Я теж дещо маю, але не кричу. У мене не набагато менше граматичного багатства. Ось подивись: два брати, двох братів, двом братам, двома братами, дві сестри, двох сестер, двом сестрам, двома сестрами.Набагато спокійнішими були брати Три і Чотири. Спокійно працювали. Спокійно відпочивали, їх немовби й не було. Звикли стояти попереду іменникового роду-племені. Добре навчились виконувати граматичні примхи Іменника.Як вирішили колись старійшини сімей Іменник і Числівник, так і продовжували нащадки. Було заведено, здається, вічний порядок. Думалося-гадалося, що так вічно буде.Думалося-гадалося, та не так сталося. Народився у Числівника ще один син. Назвали його П'ять. Із самого малечку неспокійним удався. Часто плакав, кричав. Вередував. І колихали його, і колискову співали, і казочки розповідали. Звик П'ять до особливого ставлення до нього.Уночі було прокинеться. І зразу ж горланить. Усіх братиків розбуджував. Усі металися по хаті. Шукали іграшок. Гуртом насилу втихомирювали крикливця П'ять.- Із цим синком матимемо багато клопоту,- часто думав-гадав сивовусий батько Числівник.- Треба якось перевиховати П'ять. Перед сусідами незручно. Крик його, мабуть, чути й на сусідньому обійсті.Яких тільки іграшок не накупили невгамовному П'ять! По черзі гралися з П'ять його братики. А він усе вередував.Братик Один сам зробив візок. Катав на візку П'ять. Катання найменшому братові сподобалося. Гордо сидів на візку, пихато дивився на всіх. Братик Один від постійного бажання П'ять кататися зовсім збився з ніг.Братик Два мав гарний голос. Виспівував, неначе соловейко. Залучили до виховання П'ять і брата Два. Думали високим мистецтвом розм'якшити, розніжити серце найменшого.Братик Три, ви чули, скромним був. Ніби й не мав особливого таланту.
