1. Усі слова є прислівниками в рядку
А стрімголов, змалечку, вперемішку, босоніж
Б стромляючи, важко, легко, спересердя
В не раз, зроду-віку, до дому, час від часу
Г щосили, казна-звідки, будь-де, давній
Д стрімкий, босоногий, малий, перемішаний
2. Виділене слово є прислівником у реченні
А Старому та хворому годи завше, як малому.
Б Мені стало якось ніяково.
В Тоді на Волині було невеличке село.
Г Стояла собі у полі, коло гаю, одна козача пасіка.
Д Він говорив, не поспішаючи нікуди.
3. Прислівник пишеться разом у рядку
А (на)жаль
Б (без)кінця
В (спокон)віків
Г (до)вподоби
Д (до)побачення
4. Прислівник виступає обставиною в реченні
А Неподалік від озера будинок відпочинку.
Б У лісочку було прохолодно.
В Вона зробила це мимохідь.
Г У будинку неподалік світилося.
Д Наша подорож була вдалою.
5. Усі прислівники належать до одного розряду за значенням у рядку
А тепло, таємно, дуже близько
Б вночі, швидко, жартома, хитро
В довкола, згори, торік, зопалу
Г здалеку, насухо, уранці, туди
Д спросоння, згарячу, спересердя, навмання
6. Усі прислівники вищого ступеня в рядку
А помітніше, куди веселіше, гарячіше, якнайтепліше
Б важливіше, якнайменше, менш вдало, краще
В глибше, трохи важче, вище, гірше
Г ширше, трохи швидше, щонайгірше, багатше
Д неспокійніше, найгрізніше, ще ніжніше, сумніше
7. Позначте рядок із прислівниками, від яких не можна утворити ступені порівняння
А гарно, багато, далеко, рішуче
Б наспіх, зопалу, навмисне, спросоння
В дорого, голосно, вузько, дбайливо
Г глибоко, рано, швидко, лукаво
Д вільно, дивно, сумно, коротко
8. Усі прислівники пишуться разом у рядку
А на/похваті, по/ночі, у/розтіч, на/жаль
Б в/щерть, за/світла, на/виворіт, на/провесні
В од/віку, з/переляку, на/відріз, з/гарячу
Г на/взнак, в/подорож, до/речі, що/духу
Д с/підлоба, на/двоє, по/змозі, з/надвору
9. Усі прислівники пишуться через дефіс у рядку
А пліч/о/пліч, з давніх/давен, день/у/день, по/латині
Б на/гора, коли/не/коли, без кінця/краю, де/небудь
В віч/на/віч, по/простому, сам/на/сам, хтозна/коли
Г ледве/ледве, по/праву, по/друге, як/не/як
Д більш/менш, раз/по/раз, будь/коли, десь/не/десь
10. Усі прислівники пишуться окремо в рядку
А (до)лиця, (уві)сні, (на)гора
Б (на)віку, (що)години, (в)зимку
В (на)льоту, (на)підпитку, (до)вподоби
Г (до)речі, (через)силу, (без)сліду
Д (по)руч, (в)літку, (до)вкола
11. Виділене слово є прислівником у рядку
А подарувати на/память
Б піднятися на/гору Кіліманджаро
В в/день народження
Г спати в/день
Д постукати в/останні двері
12. Виділене слово є прислівником у рядку
А в/горі проклали тунель
Б бігати по/весняному льодку
В по/сусідському полю бігти
Г у/двох кишенях
Д йти на/зустріч
Правильні відповіді:
1 - А
2 - А
3 - Б
4 - В
5 - Д
6 - В
7 - Б
8 - Б
9 - Б
10 - Г
11-Г
12 - Д
Серед інших типів односкладних речень узагальнено-особові вирізняються тим,
що вирішальною ознакою у їх встановленні є семантика конструкції.
Ступінь узагальнення особи буває різним. Найвищий він в афористичних висло
вах (прислів’ях, приказках, загадках), частина яких являє собою односкладні узагаль
нено-особові речення, наприклад: Слухай кожного, але не з кожним говори (Нар.
творчість); Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися (Нар. творчість);
Вуглем полотна не білять (Нар. творчість); Учи народ, учися і в народу (Нар. твор
чість); Учителя і дерево пізнають по плодах (Нар. творчість).
Дії і стани, про які йдеться в узагальнено-особових реченнях, є часто повторюва
ними, властиві усім або багатьом особам. Вони типові, безпосередньо не стосуються
співрозмовника, мають узагальнене значення.
Форма головного члена узагальнено-особового речення може збігатися з формою
головного члена означено-особового речення (1,2 особи) та неозначено-особового
речення (3 особа). Тому на передній план при розрізненні цих структур виступає
семантичний чинник: якщо дія в означено-особовому реченні стосується конкретної
особи (осіб), у неозначено-особовому — кількох чи багатьох (а інколи й однієї) осіб, то
в узагальнено-особовому реченні дія може стосуватися будь-кого.
Узагальнено-особові речення можуть виражати такі значення:
• умовно-наслідкове: Здобудемо освіту — побачим більше світу (Нар. творчість);
• поради чи перестороги, застереження: Не хвались, як їдеш у поле, а хвались, як
їдеш з поля (Нар. творчість); Не хвали мене в вічі, не гудь поза очі (Нар.
творчість);
• можливості чи неможливості дії: Старого горобця на полові не обдуриш (Нар.
творчість); Шилом моря не нагрієш (Нар. творчість); Брехнею далеко не заїдеш
(Нар. творчість).
Нижчим ступенем узагальнення характеризуються структури, що означають дію
або стан самого оповідача і виражають в узагальненій формі його думки, пере
живання, настрої. Мовець вживає форму другої особи замість першої, щоб
наголосити на типовості даної дії, яка стосується багатьох осіб, в т. ч. й самого мовця,
наприклад: Хапаєшся було там і тут. В канцелярії і до після півночі сидиш іноді
(А. Тесленко); Біля собору звернеш через майдан на свою заповітну Веселу, і вже ти
досяг мети (О. Гончар); Закохану людину одразу помітиш (О. Гончар); В голосі його
тиха зажура і стриманість, і ще щось таке, що відразу й не збагнеш (І. Цюпа).
381 I у и п м м т ц ч ю я бояин реченнях головний член може бути виражений:
II лнх щ«или у формі 2-ї особи однини теперішнього чи майбутнього часу, напри, і
ю м . Л т а а ся і не надитпися. дишеш і не надишешся тим чистим, гарячим і пахучіш
аваннршш (Леся Українка); Але як швидко побіля вогню не бігай — асе рівно обпечешся
(Т Тшгтжт н т л Куди не глянеш в даль оцю окресю — тут споконвіку скрізь лилася кроп
<Л Костенко); Що збереш за ці дні взимку місяцями годуватимеш ся (В. Козаченко);
2) яп сл о к м 2-ї особи множини, наприклад: Частин зерном сійт е поле, вродить
хяЛ ак море (Нар творчість). Ш укайте і знайдете (Декарт).
1. Усі слова є прислівниками в рядку
А стрімголов, змалечку, вперемішку, босоніж
Б стромляючи, важко, легко, спересердя
В не раз, зроду-віку, до дому, час від часу
Г щосили, казна-звідки, будь-де, давній
Д стрімкий, босоногий, малий, перемішаний
2. Виділене слово є прислівником у реченні
А Старому та хворому годи завше, як малому.
Б Мені стало якось ніяково.
В Тоді на Волині було невеличке село.
Г Стояла собі у полі, коло гаю, одна козача пасіка.
Д Він говорив, не поспішаючи нікуди.
3. Прислівник пишеться разом у рядку
А (на)жаль
Б (без)кінця
В (спокон)віків
Г (до)вподоби
Д (до)побачення
4. Прислівник виступає обставиною в реченні
А Неподалік від озера будинок відпочинку.
Б У лісочку було прохолодно.
В Вона зробила це мимохідь.
Г У будинку неподалік світилося.
Д Наша подорож була вдалою.
5. Усі прислівники належать до одного розряду за значенням у рядку
А тепло, таємно, дуже близько
Б вночі, швидко, жартома, хитро
В довкола, згори, торік, зопалу
Г здалеку, насухо, уранці, туди
Д спросоння, згарячу, спересердя, навмання
6. Усі прислівники вищого ступеня в рядку
А помітніше, куди веселіше, гарячіше, якнайтепліше
Б важливіше, якнайменше, менш вдало, краще
В глибше, трохи важче, вище, гірше
Г ширше, трохи швидше, щонайгірше, багатше
Д неспокійніше, найгрізніше, ще ніжніше, сумніше
7. Позначте рядок із прислівниками, від яких не можна утворити ступені порівняння
А гарно, багато, далеко, рішуче
Б наспіх, зопалу, навмисне, спросоння
В дорого, голосно, вузько, дбайливо
Г глибоко, рано, швидко, лукаво
Д вільно, дивно, сумно, коротко
8. Усі прислівники пишуться разом у рядку
А на/похваті, по/ночі, у/розтіч, на/жаль
Б в/щерть, за/світла, на/виворіт, на/провесні
В од/віку, з/переляку, на/відріз, з/гарячу
Г на/взнак, в/подорож, до/речі, що/духу
Д с/підлоба, на/двоє, по/змозі, з/надвору
9. Усі прислівники пишуться через дефіс у рядку
А пліч/о/пліч, з давніх/давен, день/у/день, по/латині
Б на/гора, коли/не/коли, без кінця/краю, де/небудь
В віч/на/віч, по/простому, сам/на/сам, хтозна/коли
Г ледве/ледве, по/праву, по/друге, як/не/як
Д більш/менш, раз/по/раз, будь/коли, десь/не/десь
10. Усі прислівники пишуться окремо в рядку
А (до)лиця, (уві)сні, (на)гора
Б (на)віку, (що)години, (в)зимку
В (на)льоту, (на)підпитку, (до)вподоби
Г (до)речі, (через)силу, (без)сліду
Д (по)руч, (в)літку, (до)вкола
11. Виділене слово є прислівником у рядку
А подарувати на/память
Б піднятися на/гору Кіліманджаро
В в/день народження
Г спати в/день
Д постукати в/останні двері
12. Виділене слово є прислівником у рядку
А в/горі проклали тунель
Б бігати по/весняному льодку
В по/сусідському полю бігти
Г у/двох кишенях
Д йти на/зустріч
Правильні відповіді:
1 - А
2 - А
3 - Б
4 - В
5 - Д
6 - В
7 - Б
8 - Б
9 - Б
10 - Г
11-Г
12 - Д
Серед інших типів односкладних речень узагальнено-особові вирізняються тим,
що вирішальною ознакою у їх встановленні є семантика конструкції.
Ступінь узагальнення особи буває різним. Найвищий він в афористичних висло
вах (прислів’ях, приказках, загадках), частина яких являє собою односкладні узагаль
нено-особові речення, наприклад: Слухай кожного, але не з кожним говори (Нар.
творчість); Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися (Нар. творчість);
Вуглем полотна не білять (Нар. творчість); Учи народ, учися і в народу (Нар. твор
чість); Учителя і дерево пізнають по плодах (Нар. творчість).
Дії і стани, про які йдеться в узагальнено-особових реченнях, є часто повторюва
ними, властиві усім або багатьом особам. Вони типові, безпосередньо не стосуються
співрозмовника, мають узагальнене значення.
Форма головного члена узагальнено-особового речення може збігатися з формою
головного члена означено-особового речення (1,2 особи) та неозначено-особового
речення (3 особа). Тому на передній план при розрізненні цих структур виступає
семантичний чинник: якщо дія в означено-особовому реченні стосується конкретної
особи (осіб), у неозначено-особовому — кількох чи багатьох (а інколи й однієї) осіб, то
в узагальнено-особовому реченні дія може стосуватися будь-кого.
Узагальнено-особові речення можуть виражати такі значення:
• умовно-наслідкове: Здобудемо освіту — побачим більше світу (Нар. творчість);
• поради чи перестороги, застереження: Не хвались, як їдеш у поле, а хвались, як
їдеш з поля (Нар. творчість); Не хвали мене в вічі, не гудь поза очі (Нар.
творчість);
• можливості чи неможливості дії: Старого горобця на полові не обдуриш (Нар.
творчість); Шилом моря не нагрієш (Нар. творчість); Брехнею далеко не заїдеш
(Нар. творчість).
Нижчим ступенем узагальнення характеризуються структури, що означають дію
або стан самого оповідача і виражають в узагальненій формі його думки, пере
живання, настрої. Мовець вживає форму другої особи замість першої, щоб
наголосити на типовості даної дії, яка стосується багатьох осіб, в т. ч. й самого мовця,
наприклад: Хапаєшся було там і тут. В канцелярії і до після півночі сидиш іноді
(А. Тесленко); Біля собору звернеш через майдан на свою заповітну Веселу, і вже ти
досяг мети (О. Гончар); Закохану людину одразу помітиш (О. Гончар); В голосі його
тиха зажура і стриманість, і ще щось таке, що відразу й не збагнеш (І. Цюпа).
381 I у и п м м т ц ч ю я бояин реченнях головний член може бути виражений:
II лнх щ«или у формі 2-ї особи однини теперішнього чи майбутнього часу, напри, і
ю м . Л т а а ся і не надитпися. дишеш і не надишешся тим чистим, гарячим і пахучіш
аваннршш (Леся Українка); Але як швидко побіля вогню не бігай — асе рівно обпечешся
(Т Тшгтжт н т л Куди не глянеш в даль оцю окресю — тут споконвіку скрізь лилася кроп
<Л Костенко); Що збереш за ці дні взимку місяцями годуватимеш ся (В. Козаченко);
2) яп сл о к м 2-ї особи множини, наприклад: Частин зерном сійт е поле, вродить
хяЛ ак море (Нар творчість). Ш укайте і знайдете (Декарт).