17. Правильно поставлено розділові знаки в реченні А Ні Марку, ніяко мені матір’ю сидіти: то багаті люди, а я наймичка.
Б Ой жалю, мій, жалю, гіркий непомалу!
В О світе зелений для тебе в мене багато, багато пісень.
Г Розкажи, тополе, не ховай од всіх, чому слабне вітер в кучерях твоїх?
Д О краю мій моя, блакить, тебе душа моя вітає.
18. Правильно поставлено розділові знаки в реченні
А Гей ви, струни мої золоті, голосні, вам не знати ніколи печалі!
Б Якось сину брів я полем, весь заглиблений у себе.
В О людино коли, повна щастя й привіту, заживеш ти в добрі цього ясного світу.
Г Я для тебе мій, краю, все – посильне людині – зроблю.
Д Медом, хлібом, зорями вантажений сивий Дніпре, клекоти!
19. Пунктуаційну помилку допущено в реченні
А Ой Дніпре мій, багато ти, батьку, у море носив козацької крові.
Б Зоре моя вечірняя, зійди над горою, поговорим тихесенько в неволі з тобою.
В Любітеся, брати мої, Украйну любіте, і за неї, безталанну, Господа моліте.
Г Йди в тисячоліття рідна, мово, до сердець і душ людських доходь.
Д тобі, моє сонечко, за промінчик твій – щире словечко!
20. Пунктуаційну помилку допущено в реченні
А Гей ви, зорі ясні, тихий місяцю мій, де ви бачили більше кохання?
Б О пісне крилата, лети над землею, дзвени і зови до світу, до сонця із темряви брата, надію у серці йому оживи!
В Ой не світи, місяченьку, не світи нікому, тільки світи миленькому, як іде додому.
Г Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, не пущу тебе колиску синову гойдати.
Д Гей, почуйте добрі, люди, заздрить мені треба: грім ударив мене в груди, грім з ясного неба.
21. Пунктуаційну помилку допущено в реченні
А Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре, здрастуй, свіжосте нив, я воскрес, щоб із вами жити під шаленством весняних злив.
Б Мерехтять у тумані огні, впали роси на заспані трави, ти прийди, усміхнися мені, ластів’ятко моє кучеряве.
В О земле жорстока й мила ковтнула ти їхні дні – усе, що вони любили, віддай долюбить мені!
Г Мадонно мого часу, над тобою палають німби муки і скорбот, і подвиг твій, обпечений ганьбою, благословив розстріляний народ.
Д Вкраїнонько, розтерзана на шмаття, у смороді й тумані гнойовім, кричиш ти мені в мозок, мов прокляття, і зайдам, і запроданцям твоїм.
Пошук
Твір-опис природи в художньому стилі
На луках. Це квіти зробили луки такими розмаїтими й запашними, бо їх було надзвичайно багато — синіх, червоних, білих, Жовтогарячих. Дивишся — і очі розбігаються. Кожна бджілка, кожна комашка летить до якоїсь квітки, як до знайомої. Ось ромашка з білими рясними пелюстками й золотою серединкою. На неї сів метелик із барвистими й легкими, мов пелюстки, крильцями. А он дзвіночок хитає раз у раз голівкою та ніби кличе: день-дзень, я тут! Глядь — до нього джмелик у гості! А придивитися до низу різнотрав’я, — то це просто диво! Хто тут тільки не мандрує: мурашки своєю злагодженою командою торують стежку до свого замку, якісь чорненькі жучки, що поспішають так, ніби спізнюються на якісь урочистості, маленькі метелики, що спустилися донизу відпочити від своїх клопотів…
Дивовижний світ, і хочеться до нього дослухатися, вбачати кожний порух, бо це так захоплююче й надзвичайно привабливо. І я ніби перетворююсь на мандрівника, що мандрує цим казковим світом під назвою Природа.
Ліс узимку. Ви були в лісі, коли там панує зима? Не кожного року о такій порі ліс буває таким красивим, нині він незвичайний — чарівливий. Заходиш у це царство неземної краси й опиняєшся в полоні дивовижних вражень, коли навіть слова сказати не можеш голосно, аби не сполохати якогось дива. Он дерева набрали на своє гілля стільки пухнастого снігу, що здається не витримають дрібненькі галузки, і зрине вниз білий водоспад. Усі дерева, кущі стоять припорошені сніжинками, ніби готуючись до якогось балу. Хочеться розмовляти пошепки. Та снігурі зовсім на це не зважають, їм приємно перелітати з гілки на гілку й струшувати сніг. Білочки теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й довколишніх птахів, які відразу злітають, якщо десь осиплеться сніг. І ліс наповнюється поодинокими звуками, такими ніжними й неповторними, ніби сама природа щось шепоче. Десь пташка обізветься, десь сніг, сиплючись до підніжжя дерев. Так приємно стояти й слухати ліс.
Також , лінь породжується через те , що ми не відпочиваємо , зокрема не висипаємось. Бездіяльність не може бути у житті. Навіть коли ми спимо та відпочиваємо , наш організм все одно працює.