2. Наведених прикладах - лексичні помилки. Відредагуйте словосполуки та
Випишіть їх правильно
1. Молода дівчинка
2. Відредаговані помилки
3. Сучасна модерна цивілізація
4. Потенціальних можливостей
5. Особисто я думаю,
6. Свого власного успіху
7. Перший дебют
8. Вітына вакансія
9. Вітальний адрес
10. Беззаперечні аргументи доказів
11. Масові природні катаклізми
12. Він запитав у не
Відповідь:
Пояснення: А ви цікавились питанням, чи є добро там, де немає правди? Чи щаслива людина, яка бреше? Чи панує біля неї добро? А я відповім- ні.
Чесна людина завжди викликає повагу, а головне – довіру. Напевно, тому чесність як риса характеру дуже цінується. Адже якщо ми вважаємо людину чесною, ми можемо покластися на її слово, з нею легко і приємно дружити, вести справи. Також можна бути впевненим, що її ставлення до нас щире, що вона думає те, що говорить. І поза очі не стане розповідати про нас гидоту. Що ж таке добро? Добро – це допомагати людям, не ображати, вміти співчувати, довіряти людям, вітатися із посмішкою на обличчі та піднімати настрій людям своєю енергією, а також говорити правду. Навіть якщо правда гірка, вона повинна бути. А якщо ми збрешемо? Скажемо неправду? Можливо людині, яка почує її стане краще, вона почує, що захоче, але вам не стане краще. Брехня до добра не доводить. Неправда породжує нову неправду, і так буде тривати до тієї пори, поки ви не зізнаєтеся. Цим ви втратите довіру людини і щоб ви не говорили, вірити вам не будуть.
Я вважаю, що не буде добра, якщо ви брешете. Такий світ і все повертається сторицею. Неправда-зло. Творіть лише добро!
Объяснение:
Толерантність – це саме те, чого так не вистачає сьогодні людям: терпіння, терпимості, розуміння, дружнього ставлення, адекватного сприйняття.
В цій статті хотілося б відкрити таке соціальне питання як: «толерантне ставлення до людей з особливими потребами». Чудово розуміючи, що ми всі різні і потрібно приймати іншу людину такою, якою вона є, ми не завжди поводимося коректно й адекватно. Важливо бути терпимим одне до одного, що дуже непросто. Толерантність… Майже кожного дня ми зустрічаємося з цим поняттям, але не всі можуть або хочуть проявляти це почуття, тож потрібно разом попрацювати над цією проблемою, щоб кожен взяв для себе щось цікаве та корисне.
На сьогоднішній день людей з особливими потребами нараховується близько 3 млн
на 46 млн. населення, в нашій державі цей факт призводить до виникнення низки
проблем, пов'язаних із їхньою соціалізацією.
Більшість наших співвітчизників, виїжджаючи за кордон, дивуються, як тут багато інвалідів. Не те, що у нас! Але в Україні людей з обмеженими можливостями не менше, ніж у інших країнах світу. Можливо навіть більше. Вони просто не виходять на вулиці. А все тому, що вулиці, кафе, кінотеатри і навіть оточуючі не готові їх прийняти.
Чи часто ви зустрічаєте на вулицях вашого міста світлофори з дублюванням сигналу звуком, рельєфне мощення вулиць, адекватні пандуси, дублювання написів шрифтом Брайля та інші ознаки створення так званого доступного середовища?
Згідно з даними ООН, від 10 до 15 відсотків населення Землі, а це майже 1 мільярд осіб, є інвалідами тією чи іншою мірою. І в Україні цей відсоток не менше. Вони являють собою найчисельнішу групу меншин. І комфорт цих людей - не їхня приватна, а наша спільна проблема.
У 2008 році набула чинності Конвенція про права інвалідів і Факультативний протокол до неї. Її підписала і Україна. Документ зобов'язує країни. які приєдналися до неї, заохочувати, захищати і забезпечувати повне і рівне здійснення всіма інвалідами всіх прав людини і основних свобод, а також розглядати проблематику інвалідності через призму прав людини.
Якщо говорити простою мовою, Конвенція вимагає ставитися до людей не як до нещасних отримувачів гуманітарної до , а як до повноцінних членів суспільства.
На Заході в останні десятиліття справді зуміли змінити розуміння суті інвалідності. Зараз увага все менше і менше загострюється на тому, що не так з людиною. Натомість інвалідність визнається більше як наслідок взаємодії індивіда з довкіллям, яке не враховує особливостей індивіда та обмежує його участь у повноцінному житті суспільства. Цей підхід називають соціальною моделлю інвалідності.
Наприклад, ми часто стикаємося з тим, що люди з обмеженими можливостями не беруть участі в звичних нам справах, не працюють поруч з нами, не вчаться в університеті, не голосують на виборах в сусідніх кабінках. Але це відбувається не через їхню нездатність це робити. Найчастіше - це наслідок недостатньої підготовленості середовища і оточення. Людям з особливими потребами необхідна наша підтримка і до саме в усуненні "бар'єрів", але в жодному разі не жалість або поблажливість.
Наприклад, на багатьох європейських фестивалях і концертах до квитка для людини з обмеженими можливостями безкоштовно надається квиток для супроводжуючого. В аеропорту Мюнхена для всіх, хто з яких-небудь причин не може самостійно здійснити посадку на рейс, існує спеціальна служба, яка забирає людину прямо з дому і допомагає зайняти своє місце в літаку. І це все, звісно ж, входить у вартість квитка.
Що стосується інфраструктури, то і тут дуже рідко до чогось можна причепитися. Автобуси і вагони метро облаштовані спеціальними пандусами, на кожній станції підземки зазвичай є