2.Перекладіть словосполучення. Зверніть увагу на граматичне значення прийменників, від чого залежить правильність і точність перекладу. Сформулюйте висновки щодо
перекладу прийменників і прийменникових сполук.

Привлечены к консультациям, вернуться в родной город, проект административной
реформы в Украине, делегация прибыла в Украину, в двух словах, стоять у окна, по улицам
большого города ходят трамваи, гулять по улицам большого города, по инициативе
трудящихся, проректор по международным связям, передавать по факсу, остановка по

требованию, действовать по закону, документация по кадрам, пропустить заседание по
болезни, на протяжении длительного периода, общаться на государственном языке, из-за
некомпетентности руководства, при жизни, в зависимости от условий, обратиться по адресу,
согласно плана реконструкции, согласно постановлению Кабинета министров.

Безумовно, традиція за на радість дітворі ряженого діда в багаті будинки прийшла до Києва зі столиці імперії. Але звідки прийшов власне Дід Мороз? Шлях його був довгий і зайняв більше десятка століть. Причому за час шляху він змінив чимало імен - Позвизд, Карачун, Зимник, Тріскун, Студенець, Морозко, Мороз Іванович, Ялинковий дід, Чугайстер в Карпатах... 

Як свідчить древній синопсис, Позвізд був третім з кумирів, які були встановлені у Києві князем Володимиром (ще не хрестителем, а затятим язичником). Відомий також як Посвист і Вихор, давньослов’янський бог відрізнявся від нашого Діда швидше вдачею, ніж зовнішністю. Він мав розкішну бороду, довгий, крилатий одяг, з його шати йшов сніг, а вітри майоріли за ним замість плаща. В оточенні слуг - вихорів і бур - він носився по небу, а у вигляді подарунка слов’яни просили його не завдавати їм зла. 

І, до слова, нинішня традиція будувати «дідам» персональні будинки у Великому Устюзі, Архангельську або Лапландії має не менш давню історію. Статуя Позвизда займала почесне місце на капищі, спорудженому по центру Старокиївської гори, навпроти княжого палацу. Але прямо під Києвом в чистому полі для повелителя снігу і граду був збудований храм. Щоб той, втомившись від польотів, міг відпочити від лихих справ у своєму власному будинку і згадати, як його шанують кияни. 

У дохристиянські часи улюбленець князя Володимира був божеством демісезонним. Так само, як і пізніша його іпостась, про існування якої селяни, зі зрозумілих причин, пам’ятали не тільки взимку. Примхи господаря поганої погоди позначалися і навесні, і влітку. Тому в переддень Різдва і в українських, і російських, і білоруських селах дух холоду за в будинок одними і тими ж словами: «Ой, Мороз, Мороз, іди в хату кутю їсти. Взимку ходи, а на Петрівку не ходи». 

Кожного дня ми йдемо людними вулицями, бачимо тисячі облич,  з телевізору дивляться на нас якісь незнайомці, з радіо чуємо нові голоси. Та чи хтось з них для нас щось значить? Чи думаємо про них? А може настати такий момент, що один з цих мільйонів незнайомих людей може стати найдорожчим скарбом у світі, радістю, надійним плечем. Це просто неймовірне диво, яке відбувається загадково: хтось раптово стає другом. А хто ж він друг, справжній друг? Багатий, що подарує цінні подарунки чи пригостить  якимось делікатесом? Освічений "знайка" який виправить всі мовленнєві помилки і "загрузить" інформацією? Ні? А хто тоді? На мою думку , справжній друг - це людина. Перш за все це людина. І власне вона має і людські якості - не зрадить, не оббреше, підставить плече і подасть руку у важку хвилину.