2.Прочитати текст,знайти займенники.У дужках записати розряд займенника та відмінок) ( ). Бачив ти коли-небудь, як цвітуть соняшники на полі? Море соняш­никового цвіту. Безліч розкішних, великих, променистих квіток. І кожна квітка обов'язково тягнеться до сонця. Відійде сонце, скажімо, на пів­день, а вони всі, як по команді, знову за ним повертаються. Тільки-но воно сходить з-за обрію, а всі соняшники вже повернули до нього свої голови.От за це люди й люблять її, оцю квітку. За те, що вона до сонця гнеться. І людей таких люблять, що, як ти їх не гни, не викручуй, а вони все до хорошого в житті тягнуться. Як соняшники до сонця (За В. Ко­заченком). *

Прийшла довгоочікувана весна, моя улюблена пора року. Вже відійшли люті морози, і на всьому відчувається подих весни. На вулицях розтанули останні острівці снігу. Під весняними променями запарувала земля. Настала весна – найщасливіша пора для всіх людей. Все оживає, прокидається від зимового сну. На деревах з’являється листя, розпускаються квіти. Тепло, сонячно, радісно. Весняний настрій, вже не хочеться сидіти вдома, хочеться вийти на вулицю і гуляти, насолоджуватися цією прекрасною порою. 
Я дуже люблю дзвінкий, радісний, зворушливий пташиний спів, що лине у блакитному чистому небі. Я люблю навіть перший подих весни у таненні снігу, маленьких струмочках, прозорих калюжках, краплинках води. Чарівна весна увійшла у парки і сквери, наповнила новим життям бруньки дерев, кушів. Вже зазеленіла трава, з’явилися яскраві духмяні квіти, розцвіли білим цвітом сади! За це любить весну кожен і я особисто.

Знаєте, а я ж не сама на танці захотіла. Мене мама записала. Вона вважає, що я замало рухаюся. Пхе, хай радіє, що я навідміну від однокласників книжки читаю, а не в телефоні зависаю. Але зараз ми не про це.

Отже, записали мене. Я спочатку протестувала. Одного разу й мовчанку(байкот) влаштовувала - нічого не до Промайнув рік, настав сьомий клас... Важко стало - уроків багато, а часу обмаль! Вирішили батьки, що досить з мене фізичної активності.

Я обурилась й кажу: "Дірку від бублика вам, а не мою відмову від танців!" А мати на це й нерозізлилася, тільки дивна така посмішка обличчя ковзнула, загадкова... Ну й вона далі дозволила ходити. А потім я вже й жити без танців не змогла. І на виступи їздила, і так вдома, і як гості прийдуть - завжди отримувала похвали.

Ось воно як дивно буває. Не хочеш, не хочеш, а потім, як полюбиш!