Необыкновенно красивы осенью леса издали. Ещё лимонно желтеют берёзы. Ярче выделяются на фоне осеннего горения леса тёмные ели. А иногда вдруг свежий подует ветер, и закружится тогда по полянам золотая шуршащая метель. Птицы около деревень собираются в стаи - совершают тренировочные полёты. Иногда издали можно принять стаю грачей за чёрное облако. Они летают низко. А высоко в небе, крича тревожно и печально, летят на юг косяки журавлей. Улетают журавли, и низкие осенние облака плотнее заволакивают небо. Постоянный дождичек сеет и сеет на пустые поля, на пустые скворечники, на пустые гнёзда, на обнажённые леса.
Кожен предмет Українського національного одягу має свою історію. Так і звичайна сорочка. Вона як і чимало інших оберегів супроводжувала українця від народження до смерті.
Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте щасливе присвячене Богу життя.
Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях від сіяння конопель до ткацтва полотна кількаразового вибілювання і пошитя виробу. Тоді його оздоблювали але нікому не давали вишивати візерунку щоб добра доля не відвернулася.
Весільна сорочка була особливою. У ній вінчаються і кінчаються - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася.
Не зичилася і не бралася з чужого плеча не продавалася хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю, а не предметом одягу.
Птицы около деревень собираются в стаи - совершают тренировочные полёты. Иногда издали можно принять стаю грачей за чёрное облако. Они летают низко. А высоко в небе, крича тревожно и печально, летят на юг косяки журавлей.
Улетают журавли, и низкие осенние облака плотнее заволакивают небо. Постоянный дождичек сеет и сеет на пустые поля, на пустые скворечники, на пустые гнёзда, на обнажённые леса.
Кожен предмет Українського національного одягу має свою історію. Так і звичайна сорочка. Вона як і чимало інших оберегів супроводжувала українця від народження до смерті.
Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте щасливе присвячене Богу життя.
Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях від сіяння конопель до ткацтва полотна кількаразового вибілювання і пошитя виробу. Тоді його оздоблювали але нікому не давали вишивати візерунку щоб добра доля не відвернулася.
Весільна сорочка була особливою. У ній вінчаються і кінчаються - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася.
Не зичилася і не бралася з чужого плеча не продавалася хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю, а не предметом одягу.
Объяснение:
3)
1б
2а
3в
4б
5а