Це була тиха ніч. Інколи я могла почути шепіт вітру, через відкрите вікно.
Тепле повітря наповнювало всю кімнату, задіваючи дверцята моєї шафи.
Пам*ятаю, як в дитинстві, вона була моєю фортецею, я полюбляла ховатися там.
Мої спогади перервав шепіт. Він лунав з шафи. Моє тіло покрилося мурашками, адреналін підвищився, а з ним цікавість.На десять секунд я завмерла, навіть намагалася не дихати. Але цікавість нагадала про себе, я обережно встала з теплого ліжка й доторкнулася кінчиками пальців ніг до холодної підлоги. Йти я намагалася безшумно, і це, скажу вам я, у мене виходило. І ось, я у цілі. Я уявила себе піратом, який все життя витратив на пошуки скарбів, і ось він їх знайшов, він намагався розтягти цей час насолоди. Я обережно доторкнулася до дверей шафи, тим самим відкрила її, й побачила перед собою невідоме мені створіння. Воно виглядало дуже дивно. Це було маленьке синя кішка. Кішка? Так, саме так. Я могла б описати його, він був схожий на кішку. Але хвіст створіння, нагадував хвіст білки, знаєте, пухнастих, пишний, великий. Його очі відблискували місяцем, напевно такі очі можна називати космічними. Я дивилася на нього майже хвилину. Від цього *трансу* мене відволік голос, він лунав від цього створіння.
-вибачте.-сказав, він, та щез.
Минула три роки, а я й досі не знаю що чи хто це був.
Твір " Дорогою ціною" справді вражая читачів не стільки за описом мальовничої краси природи, стільки за досконалістю форми самого написання. Час і вічність, здаволося б ці два слова компонують одне одного у творі однак це не так. Ми зустрічаємо насичену кольорами та звуками картину. Яка має своє символічне значення, також навіює тугу на мою душу вітер «Що не кажіть, а він живий, той вітер. Він летить іздалеку, понад тихими селами, і забирає по дорозі, всичує в себе і тишу села, і клекіт міста, шемрання темного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса. Він несе в собі гомін землі, від тихого бриніння мушки до гуркоту грому, від скритого зітхання серця до крику смертельної розпуки».
Яким я уявляла вітер, запитаєте ви, а я вам відповім. Вітер – всемогутня сила, справжній володар, непідвладний часові. Він здатен бути скрізь, ставати свідком людського щастя та горя, перемоги та поразки. Вітер може підняти бурю на морі, примусити людину змінити свої плани. Його имволічний образ , ніби проходить через весь світ космічним польотом . І в цьому космічному вихорі десь загубилися і долі, і кохання двох невмираючих сердець – Остапа і Соломії. Такий романтичний, піднесений образ природи підсумовує розповідь про трагічне кохання. Він своєрідним чином пов’язує різних людей, континенти, різні часи в одне ціле. Так у творі вимальовується і образ часу та вічності. У народній творчості вітер – символ волі. Щоб підкреслити, що Остап на все життя зберіг любов до волі. Остап живе «серед розлогих просторів», «в царстві вітру, який «несе в собі весь гомін землі... від скритого зітхання серця до крику смертельної розлуки. Треба тільки уміти слухати». Саме так, Коцюинський передає отой вир емоцій і подій через звичайний образ. Образ вітру
Це була тиха ніч. Інколи я могла почути шепіт вітру, через відкрите вікно.
Тепле повітря наповнювало всю кімнату, задіваючи дверцята моєї шафи.
Пам*ятаю, як в дитинстві, вона була моєю фортецею, я полюбляла ховатися там.
Мої спогади перервав шепіт. Він лунав з шафи. Моє тіло покрилося мурашками, адреналін підвищився, а з ним цікавість.На десять секунд я завмерла, навіть намагалася не дихати. Але цікавість нагадала про себе, я обережно встала з теплого ліжка й доторкнулася кінчиками пальців ніг до холодної підлоги. Йти я намагалася безшумно, і це, скажу вам я, у мене виходило. І ось, я у цілі. Я уявила себе піратом, який все життя витратив на пошуки скарбів, і ось він їх знайшов, він намагався розтягти цей час насолоди. Я обережно доторкнулася до дверей шафи, тим самим відкрила її, й побачила перед собою невідоме мені створіння. Воно виглядало дуже дивно. Це було маленьке синя кішка. Кішка? Так, саме так. Я могла б описати його, він був схожий на кішку. Але хвіст створіння, нагадував хвіст білки, знаєте, пухнастих, пишний, великий. Його очі відблискували місяцем, напевно такі очі можна називати космічними. Я дивилася на нього майже хвилину. Від цього *трансу* мене відволік голос, він лунав від цього створіння.
-вибачте.-сказав, він, та щез.
Минула три роки, а я й досі не знаю що чи хто це був.
Вибачте за помилки, писала перед сном)
"Аби на волю, знайдемо долю.
Воля дорожче за життя.
На волі плачу доволі."
Твір " Дорогою ціною" справді вражая читачів не стільки за описом мальовничої краси природи, стільки за досконалістю форми самого написання. Час і вічність, здаволося б ці два слова компонують одне одного у творі однак це не так. Ми зустрічаємо насичену кольорами та звуками картину. Яка має своє символічне значення, також навіює тугу на мою душу вітер «Що не кажіть, а він живий, той вітер. Він летить іздалеку, понад тихими селами, і забирає по дорозі, всичує в себе і тишу села, і клекіт міста, шемрання темного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса. Він несе в собі гомін землі, від тихого бриніння мушки до гуркоту грому, від скритого зітхання серця до крику смертельної розпуки».
Яким я уявляла вітер, запитаєте ви, а я вам відповім. Вітер – всемогутня сила, справжній володар, непідвладний часові. Він здатен бути скрізь, ставати свідком людського щастя та горя, перемоги та поразки. Вітер може підняти бурю на морі, примусити людину змінити свої плани. Його имволічний образ , ніби проходить через весь світ космічним польотом . І в цьому космічному вихорі десь загубилися і долі, і кохання двох невмираючих сердець – Остапа і Соломії. Такий романтичний, піднесений образ природи підсумовує розповідь про трагічне кохання. Він своєрідним чином пов’язує різних людей, континенти, різні часи в одне ціле. Так у творі вимальовується і образ часу та вічності. У народній творчості вітер – символ волі. Щоб підкреслити, що Остап на все життя зберіг любов до волі. Остап живе «серед розлогих просторів», «в царстві вітру, який «несе в собі весь гомін землі... від скритого зітхання серця до крику смертельної розлуки. Треба тільки уміти слухати». Саме так, Коцюинський передає отой вир емоцій і подій через звичайний образ. Образ вітру